Збити людину на дорозі може кожен, але для того, щоб залишити її помирати на узбіччі — потрібна спеціальна підготовка. А скільки ж підготовки потрібно, якщо на узбіччі залишається близька людина?
Зі стосунками так само, але чомусь, про них так само не говорять. А варто було б.
Давайте, поки що не чіпати тему, коли один із друзів, близьких чи партнер у шлюбі просто маніпулює, намагається викликати почуття провини, «вимагає» щоб ми відповідали його ілюзіям про нас.
Просто друзі, просто партнери, просто подружжя, просто рідні.
Ми просто образили і пішли… щоб «не бачити істерики», щоб «дати час заспокоїтись», щоб «зафіксувати жорсткість своєї позиції», бо «нема про що більше розмовляти», бо «нас не чують»….. і багато різних інших….. виправдань. які ми собі знаходимо по — дорозі. Ми залишаємо помирати на узбіччі наші стосунки. і тут тільки 2 варіанти, або вони для нас дійсно не цінні (тоді, «чому ми в них» це інше запитання) або ми просто емоційно — незрілі і намагаємось уникнути відповідальності.
Між людьми в емоційно-близьких стосунках утворюється складний комплекс енергетичних зв’язків на рівні різних тонких тіл. Людина, що залишилась наодинці з образою знаходиться у достатньо низьких вібраціях, щоб утворити блоки в енергетичній системі і пошкодити зв’язки. Уявіть систему водопровідних труб, по яких текла чиста прозора вода і однієї миті ці труби місцями стали в десятки разів вужчими, а замість чистої води через них потекла багнюка. З енергетичної точки зору, все відбувається ще трохи складніше, але принцип той самий. Порушується здатність до утворення якісного енергетичного зв’язку з партнером. В психології кажуть «підіймаються» старі травми. Чим довше людина перебуває у цьому стані, тим більш руйнівного впливу зазнає її енергетична система і відповідно система зв’язків з партнером. Якщо ця ситуація для стосунків — системна і звична, то оскільки змінюються енергії, то і змінюються типи зв’язків. Наприклад, в аб’юзивних стосунках. Спочатку з аб’юзером «пов’язують» здебільшого нормальні зв’язки, а з часом у них потік енергії перекривається і утворюються хворобливі прив’язки. Близькі люди — це наша зовнішня опора, що підтримує нас, коли хитаються внутрішні. Ображена людина залишається без зовнішньої підтримки, коли внутрішній світ найбільш хиткий, тому «мозок» починає «будувати» нову систему захисник реакцій на наступний випадок, наприклад «не зближуватись», «не довіряти».
Тому, коли стосунки для нас дорогі, ми не втікаємо з «місця злочину», ми залишаємось і «надаємо першу медичну допомогу». Підтримуємо людину у відновлені стану. Спілкуємось, шукаємо спільну для обох проблему, яка призвела до такої ситуації. Таким чином, ми зберігаємо той «світлий» зв’язок, що нас об’єднує.
Втікати від ситуації нас змушують лише наші страхи. Страх бути не ідеальним, страх відповідальності, страх бути неприйнятим чи відкинутим. Звичайний ірраціональний страх, як би його не називали і як би він не маскувався.
Це наслідок негативного досвіду з батьками, або колишніми друзями і партнерами. Інколи, тягнеться ще з минулих життів. Тобто, це модель поведінки, яку ми сформували, яка нас влаштовує, і яку ми «захищаємо» називаючи частиною свого характеру, особистості, або звинувачуючи навколишніх і світ.
Тобто, для себе ми визначались, що захищаємо свій страх, а не позбавляємось його. Тобто, за травмуючий досвід який пережили з іншою людиною, ми «вимагаємо сплати» від ось цієї, яку залишаємо на узбіччі. Тобто, за всі ті рази коли ДОЗВОЛИЛИ шпиняти себе, шпиняємо іншу людину. Замість того, щоб навчитись не дозволяти шпиняти себе, одним дозволяємо шпиняти нас, щоб шпиняти найближчих. Чи варто в такій ситуації вважати себе психічно здоровим?
А якщо на узбіччі постійно залишаєтесь ви, не забувайте, що людина вже обрала між своїми страхами (своїм хворим Его) і стосунками з вами. Вона зробила цей вибір, прийняла рішення.
Ви дійсно, хочете постійно залишатись на узбіччі, лише через те, що людина обирає пам’ять про травмуючи стосунки замість стосунків з вами?