Деякі методи виховання сприяють формуванню небажаних нарцисичних рис у дитини. Ось чого варто уникати:
1. Надмірна ідеалізація. Постійно говорити дитині, що вона особлива, краща за інших. Це формує завищену самооцінку.
2. Відсутність критики. Батьки мають відзначати помилки дитини і вчити виправляти їх. Інакше формується відчуття «я завжди правий».
3. Зайва концентрація на зовнішності. Надмірне захоплення зовнішнім виглядом призводить до нездорової уваги дитини до власної зовнішності.
4. Вербальний аб’юз. Приниження і критика дитини сприяють формуванню невпевненості та прихованого нарцисизму.
5. Домінування одного з батьків. Дитина має бачити партнерські стосунки батьків. Інакше вона не зможе побудувати зрілі стосунки у дорослому житті.
6. Невиправдане потурання бажанням. Дитині потрібно вчитися чекати, працювати заради бажаного. Інакше в неї формується егоїзм і відчуття вседозволеності.
7. Відсутність турботи. Байдужість батьків до потреб дитини також може сформувати нарцисичні риси як компенсацію нестачі уваги.
8. Умовна любов. Любов батьків має бути безумовною. Якщо дитина відчуває, що її люблять лише коли вона відповідає очікуванням, це формує невпевненість у собі.
9. Неможливість сформувати власну систему цінностей. Батьки повинні дозволяти дитині розвивати власні погляди. Інакше у дорослому житті вона буде нездатна до глибоких почуттів і відданості.
10. Фокус лише на досягненнях. Якщо дитину хвалять тільки за успіхи і здобутки, а не просто за те, що вона є, це може сформувати нарцисичну потребу в досягненнях заради самоствердження.
11. Пошук «винного». Якщо в сім’ї прийнято завжди шукати винного замість вирішення проблеми, дитина не навчиться брати на себе відповідальність і вибудовувати зрілі стосунки.
12. Домінування лідерської особистості. Якщо в сім’ї є авторитарний лідер, під якого мають підлаштовуватися всі інші, дитина не навчиться партнерських стосунків.
13. Виховання через сором. Якщо батьки постійно соромлять та принижують дитину за помилки, замість того щоб спокійно їх виправляти, це може спричинити глибоку невпевненість та прихований нарцисизм.
14. Брак уваги до внутрішнього світу дитини. Якщо батьки зосереджені лише на зовнішніх досягненнях, а не цікавляться почуттями, переживаннями, інтересами дитини, це може спричинити емоційну незрілість.
15. Відсутність зразків побудови глибоких стосунків. Якщо батьки демонструють лише поверхневі, утилітарні стосунки, дитина може перейняти цю модель і матиме труднощі у побудові глибокого емоційного зв’язку з людьми.
16. Надмірний контроль і обмеження автономії. Якщо батьки намагаються жорстко контролювати все в житті дитини, не даючи їй свободи, це породжує відчуття безпорадності та невпевненості у собі.
Зверніть увагу на те, що кожен з цих пунктів сам по собі сприятиме формуванню деструктивних патернів поведінки. А якщо мова одразу про декілька пунктів -швидше за все, дитині у дорослому віці доведеться багато працювати над власними травмами.
Чомусь, у нас вже звично вважають травмами щось кардинальне: фізичне насилля, асоціальну поведінку батьків (алкоголізм, наприклад) тощо.
Насправді світосприйняття дитини сильно відрізняється від світосприйняття дорослого.
Світ дитини маленький і обмежений близькими людьми. Тому, втрата повноцінного емоційного контакту з одним з батьків — це як для дорослого втрата половини всього світу.
Не обов’язково бити дитину, щоб сформувати негативні патерни поведінки.
Достатньо бути неуважним до її емоційних потреб чи використовувати дитину для задоволення власних емоційних потреб.
Конкуренція між дітьми, порівняння з іншими дітьми, нотації і моралізаторства замість емоційної підтримки, відсутність безумовного прийняття, розголошення таємниць дитини чи виховання через почуття сорому, провини і страху. Фіксація на категоричних твердженнях «в житті все потрібно здобувати», замість «дозволу» на формування власної точки зору. Відсутність підтримки творчих ініціатив. Одне з моїх улюблених: не висловлювати щирою потужної радості від досягнень, але висловлювати осуд за помилки. А щн називати щось помилковим не пояснюючи чому зрозумілою дитині мовою. Ще мені дуже «подобається» приклад, коли дитина вдарилась або захворіла і її за це сварять, оскільки вона сама було «необачною» чи сама «порушила».
І напевно, просто ТОП мого улюбленого «не можна засмучувати». Це просто унікальніший метод тиску, який одного разу має потрапити в кримінальний кодекс, як другий по жорсткості метод маніпуляції одразу після мовчання і дистанціювання. Більшість це бачили, що «погане не, тому що погане, а, тому що хтось засмутився». Якщо ти запізнишся — я буду хвилюватись». «Ти отак зробив — а в бабці/діда/мами/батьки ледве серце не розірвалось». І все решта, що в підлітковому віці призводить до поведінки «щоб не трапилось, головне, щоб не дізнались». І з віком ми тут матимемо цілий квітник усякого цікавого: і страх емоцій, і залежність від думки інших, і відсутність сепарації і уникнення емоційного зближення. Будь — що, все що завгодно, в залежності від інших обставин життя.
Що я вам маю сказати. Не готові любити безумовно — не готові до дітей.
Дитина не спосіб вирішення чи досягнення, не медалька, яку можна вчепити собі на груди, і не кумедна мавпочка якістю виховання і успіхами якої можна пишатись. Дитина — це людина.
