«В нас були такі чудові стосунки, але я випадково закохалась в іншого».
Так не буває.
«Випадковою»/раптовою буває лише пристрасть/статевий потяг. Оскільки її первинне виникнення пов’язане із зовнішніми чинниками, а перебуваючи у стосунках ми не стаємо ані сліпими, ані глухими.
От вам який колір шпалер подобається? А який смак морозива? А який температурний режим?
А чому саме ці відповіді? Ну, тому, що ваші уподобання зумовленні і генами, і вихованням, і попереднім досвідом, і вашими рецепторами. Так само з нашими уподобаннями зовнішності людей — все те саме.
Ми кармічних партнерів для завершення больових досвідів впізнаємо не за їх «глибоким внутрішнім світом» — за зовнішніми ознаками. Якось напишу цікавий допис, про те як секс-символи епох (актори і музиканти) пов’язані з планетарними транзитами цих епох і територій формування образу цих особистостей.
Тобто, ми бачимо зовнішність і в нас виникає реакція… ну як на диван чи на шпалери — ми впізнали свої уподобання, зосередили погляд чи прислухались і якщо ця людина за своїми енергіями саме нам для досвіду не підходить — ми забули за 40 секунд, а якщо ми от прямо «спалахнули і загорілись» — це значить, що за своїми характеристиками ця людина підходить нам для набуття певного фізичного досвіду (чи він відбудеться, звісно, залежить і від реакції іншої людини).
Але є різниця в тому, що «підходить» і «що ми хочемо».
Якщо людина нам підходить для досвіду, не обов’язково, що ми хочемо цей досвід отримати. На нижніх рівнях свідомості в нас звісно ж не вмикається оце розуміння права вільного вибору, тому біжимо за «потенційним досвідом». (ну, так, до речі це чому люди з розвитком на рівні пітекантропа постійно зраджують і не розуміють, що поганого роблять).
Коли в людини вже включене розуміння вільного вибору, вона розуміє трохи більше: і що випадкові досвіди руйнують цінні стосунки, і що з кармічним партнером не обов’язково 20 років мучитись, і що зараз на це немає часу тощо.
Далі що відбувається? Людина, яка підстрягла на нижніх рівнях свідомості домальовує об’єкту пристрасті таких рис як хоче і починає страждати за видуманим образом (закоханість), або так щоб зовсім напевно виходить заміж за видуманого персонажа/одружується. І потім багато здивувань, чому невідповідності. І вся надія на те, що рідко спілкуються, іноді перетинаються в спальні чи на кухні, додається звичка. Пандемія, доречі довела, що багато пар «тримаються» лише на тому, що рідко спілкуються. Але, одразу дам примітку по темі: те що ми рідко контактуємо фізично — це не значить, що ці деструктивні стосунки менше на нас впливають, бо зв’язок постійний.
Людина з нормальним для сьогоднішнього дня рівняем свідомості «чесно йде подивитись», що там за людина, і відповідно «для чого» намагається утворитись цей зв’язок. В більшості випадків, якщо подивитись чесно і з точки зору своїх кордонів і цінностей, людина після дослідження дистанціюється «бо, ну, його», ну просто тому, що цей якийсь інший дикий світ.
Набагато рідше людині все подобається вона роздивляється і інші енергії можуть синхронізуватись — тобто, з’являється кохання. Це рідко, але буває. Зазвичай за цей сценарій приймають попередній, коли ми заплющуємо очі на розбіжності, домальовуючи партнера.
Щоб утворилось саме кохання потрібен обмін внутрішніми світами. І навіть не думайте, перефразувати, що я сказала «забийте на зовнішність, це не важливо». Це як? Диван нам може подобатись, а про людину маємо знати лише про пружини? Ні, не моя дурня.
У всіх людей є свої візуальні уподобання які можуть змінюватись під впливом часу чи зцілення травм. А ще розповсюджена ситуація, коли люди все життя обирали певний типаж, а шлюб створили з зовсім інакшим партнером (тут, до речі, часто мова йтиме або про кохання або про розрахунок).
Але в будь-якому випадку, щоб кохання виникло, потрібен оцей контакт іншого рівня. Обмін світами. Тому запитання: Якщо ви в чудовому шлюбі, то навіщо спілкуєтесь з представниками протилежної статі з тієї дистанції, на якій можливо утворення такого зв’язку? Спілкуйтесь «без занурення» хоч з усім світом і ніяких ризиків. А якщо вам припустимо не вистачає емоційної близькості і ви собі шукаєте з ким поспілкуватись «по душах» — це вам потрібно або вирішити цю ситуацію у своєму шлюбі, або можна виходити, бо стосунки не задовольняють базову емоційну потребу. Тобто, це питання вашого шлюбу і до вас, що ви там робите, якщо він не відповідає вашому запиту на життя. А варіант «бути в стосунках, і можливо знайдеться хтось кращий» — це підлість. І це без жодного моралізаторства. Звичайна примітивна підлість від слабкості. Ну і звісно, відсутність відчуття власної гідності. А значить я вас можу привітати: нові стосунки не будуть про кохання. Кохання винагорода за чесність. А чесним/чесною ви бути ще не навчились.
Отже, ми дійсно можемо щиро любити своїх друзів будь-якої статі, енергії синхронізуються в процесі спілкування. Любов матері до дитини — абсолютно логічно, бо внутрішні світи до певного часу поєднанні.
Ми можемо прожити 30 років в шлюбі і так ніколи і не отримати кохання. Бо щоб воно утворилось, повинні збігтися енергії у внутрішніх світах.
Так, ми можемо закохуватись в людей дуже не схожих на нас і не закохатись в дуже схожих — бо внутрішній світ і енергії в яких ми перебуваємо — це трохи інше ніж характер, зовнішність, думки чи поведінка. І навіть самі світи не мають бути однаковими. Синхронізуються схожі енергії, тобто, вони просто мають бути в цих світах, навіть якщо самі світи різні.
Так, не всі люди можуть по справжньому закохатись за браком розуміння себе і здатності бачити іншу людину. Але, можна навчитись і тому і іншому.
І на останок, не забудьте, що кохання — це віддавати. Тому, якщо ви у стані «люблю, але нічого не роблю» (не віддаю, не проявляю) — ви нормальні? Якщо це не пристрасть, а кохання, то вам ця людина точно підходить. Ви чого обмежуєте себе в праві бути щасливим? Страх відмови — зрозуміло. Але це 1 відмова проти цілого щастя! Це не порівняні втрати.
Коротше, ВСІМ КОХАННЯ!