В психології є таке поняття як прихована вигода (вторинна вигода).
Через нього досить легко шукати і розуміти прояви кармічних програм у житті.
Вторинна вигода — це те, чого ми шукаємо підсвідомо в обставинах і подіях, які свідомо оцінюємо як не бажанні.
Наприклад,
важко захворіти — це погано, але це вигідно, оскільки приверне до мене увагу і не дасть мене покинути;
мене постійно кидають в стосунках — це погано, але це вигідно, оскільки я не прагну розвитку стосунків (не вмію, боюсь відповідальності), а в такій ситуації мені не потрібно брати на себе відповідальність навіть за розірвання стосунків;
в мене жадібний роботодавець — це погано, але це вигідно, оскільки я можу собі дозволити не ставитись до роботи відповідально.
Тобто, питання: що я отримую від ситуації і чи не вважаю це для себе вигідним?
Мене не люблять — можна не любити, мене не цінують — можна не цінувати, можна списати усі невдачі на те що я хворий/в заручниках обставин/у поганому місці.
Вторинна вигода погана тим, що в більшості випадків вона прихована і не усвідомлена. З іншого боку, ця модель поведінки вже сформована у минулому житті (найчастіше)тому вона стала, автоматичною. Ми підсвідомо шукаємо те, що розуміємо як негативні обставини. І коли свідомо намагаємось змінити обставини швидко втомлюємось і втрачаємо мотивацію, оскільки «конфліктуємо» з вигодою.
Найчастіше, вторинна вигода пов’язана зі страхом відповідальності.
А це найдивніший страх, оскільки наша відповідальність за наше життя із нами завжди і ілюзія того, що ми можемо її брати чи не брати, зростає лише від нашого нерозуміння себе частиною великої енергетичної системи, де все пов’язане між собою причино-наслідковими зв’язками. Ми не можемо бути занадто слабкими чи недорослими для відповідальності, оскільки її наявність не залежить від того хто ми і які. Тому, всі спроби її уникнути- це така дитяча поведінка, що базується на нерозумінні світу. Не потрібно вчити дітей бути відповідальними і БРАТИ на себе відповідальність. Поясніть, що відповідальність завжди з ними. Як даність. І незнання закону від відповідальності не позбавляє. Інколи батьки так захоплюються батьківським авторитетом, що не помічають як стають «головним оцінником і носієм покарання». І у дитини до ілюзії вибору відповідальності додається ілюзія уникнення покарання через «невідомість». Вона починає брехати, викручуватись і маніпулювати, щоб «уникнути відповідальністі» перед батьками, оскільки вони стають головним носієм справедливості. І потім вже у 30 років, вже доросла «дитина» внутрішньо, звіряє свої дії з оцінкою батьків і придумує собі «виправдання», для уникнення покарання. Це досить довга «виховна дорога». Спочатку ілюзія вибору відповідальності, потім ілюзія можливості уникнення відповідальності, потім порушення уявлення про причино — наслідкові зв’язки. «Запізнився з прогулянки — тиждень без мультиків». Це покарання через порушення причино-наслідкового зв’язку, порівняйте з «Обіцяв повернутись вчасно — порушив обіцянку — довіра втрачена — потрібно довіру повернути -, наприклад, пообіцяти тиждень мити посуд і довести, що можеш виконувати обіцянки, щоб відновити довіру у стосунках». Ну і звісно ж не забути про те, що «повертатись вчасно потрібно не тому, що «мама хвилюється, а тато так вирішив», а тому, що «перебування на вулиці в темну пору потенційно небезпечне/або повинен бути режим дня/або потрібно встигнути зробити уроки/або../або…» Тобто, виключити емоційні маніпуляції. будувати партнерські стосунки, а не позицію «зверху-знизу», тоді дитина розумітиме, що ви «команда» і повертатиметься до вас, якщо у зовнішньому світі щось буде не так, але якщо саме ви носій оцінки і покарання дитина або все життя намагатиметься заслужити саме ваше визнання, жити вашою оцінкою, все у своєму житті виносити на вашу оцінку, або максимально ізолює від свого світу, щоб не бути засудженим.
Одже, порушення в розумінні поняття відповідальності, часто спричиняють до неможливості усвідомлення вторинних вигод.
Наприклад, ні для кого не секрет, що молоді люди часто створюють шлюби, саме через бажання офіційно сепаруватись від батьків і отримати статус дорослого. І це найбільш дитяча (інфантильна) стратегія пов’язана з поняттям відповідальності. Мені потрібна причина для сепарації і підтримка у ній». «Я не почуваюсь достатньо сильним щоб будувати кордони з батьками, без цього аргументу», «Я прагну змін у своєму житті, але не відчуваю себе достатньо сильним, щоб реалізувати їх без додаткового стимулу» і таке інше. Шлюб як втеча. шлюб як каталізатор змін, шлюб, як аргумент до перемовин, шлюб як зовнішня мотивація замість внутрішньої.
З іншого боку, страх змін блокує створення стосунків як таких. Людина каже, що хоче стосунків, але постійно «не ті хлопці/дівчата» чи постійно «стосунки не гармонійні». А насправді існує внутрішнє «моє життя мене влаштовує, а партнер може його змінити, я боюсь/не хочу цих змін».
Тобто, в першому випадку партнер використовується як каталізатор змін, а у другому «блокується» як загроза змін.
2 біди — одна відповідь: неусвідомлена вторинна вигода.
Шлюб створювався через вторинну вигоду сепарації, але сепарація ніяк не пов’язана зі шлюбом, тому не буде реалізована, а значить постійне внутрішнє незадоволення залишиться.
Не створення стосунків — через вторинну вигоду «нічого не змінювати у своєму житті»(страх змін, не бажання змін), залишить нереалізованим усвідомлене бажання стосунків.
Порушення у сприйнятті причино-наслідкових зв’язків. Це сепарація потрібна зокрема для створення стосунків, а не стосунки для сепарації і у відсутності сепарації до шлюбу — шлюб стає лише повторенням кармічних родових сценаріїв. А Сепарація (емоційна і ментальна) як раз і передбачає побудову особистості що може діяти умовно незалежно від сценаріїв роду.
Партнер — як джерело змін — це негативна установка що сформувалась в родовій системі у наслідок повторювання залежних стосунків. «Партнер змінює моє життя» замість «Я змінюю своє життя» .
Це наслідок того, що «дитина» так і не усвідомила що і причина і наслідок всього лише в її діях. Усвідомлена чи не усвідомлена спроба вирішити свої питання коштом наявності/відсутності партнера — це лише спроба перекласти відповідальність, що саме по собі неможливе. Партнер — це той, хто завжди нас підтримує у нашому внутрішньому запиті. і питання до нас сформований цей запит «хворобою» чи особистістю. Якщо ми коштом партнера хочемо змінити своє життя потрібно бути готовим, що він «проживатиме» наше життя, тобто незалежно від типу стосунків наше життя змінюватиметься під його потреби, а не під наші. Якщо коштом відсутності партнера ми хочемо, щоб в нашому житті нічого не змінювалось, наше життя і не змінюватиметься, незалежно від відсутності чи наявності, оскільки є запит на «застій». Всі люди незалежно від близькості стосунків із ними — лише відповідь на наш внутрішній запит. Всі, с ким в нас є різні зв’язки підтримують лише наші внутрішні запити. і якщо якісь наші зв’язки перериваються це значить, що якийсь наш внутрішній запит для нас втратив актуальність. Ще вчора, ви багато спілкувались з людьми, з інших країн, бо був внутрішній запит на «розширення кордонів/переїзд/дослідження різних культур» — сьогодні ї немає в вашому житті, бо ви «зняли» цей запит і погано для вас це чи добре це ваше рішення. Кожна людина — це відгук на внутрішній запит.