Чомусь, про того, партнера, який стосунки будує, зазвичай кажуть ледве не як про жертву.
Насправді господар положення саме він.
Від людини, що не будує стосунки може залежати лише їх завершення, але продовження — ні.
Тож, і виходить, що той, хто не долучається до побудови стосунків має єдине право: позбавитись того, що йому не потрібно.
Але він повністю позбавлений прав і можливостей для втримання того, що йому потрібно.
Позбавитись зайвого — це буденність.
Не втримати потрібного — втрата.
Людина яка вкладається, буде будувати стосунки виключно доти, доки не зрозуміє їх безперспективність, чи не пролікує власну травму, чи не знайде того, хто покаже їй інший формат стосунків. Тобто, все залежить повністю від тих змін, що відбуваються з партнером — будівельником.
А пасивний партнер він що? Ну, не сподобалось йому — можна і піти. Він нічого не втрачає, нічого не отримує. А от якщо сподобалось….. Якщо сподобалась, то вся радість людини і все, що сподобалось, в заручниках у другого партнера. Бо партнер, який віддає і нічого не отримує, пов’язаний зі стосунками лише тим, що віддає. Йому насправді немає чого втрачати, бо в нього нічого немає, окрім «можливості віддати». і якщо з якихось причин, віддавання призупиниться/завершиться — нічого більше його не пов’язуватиме з цими стосунками.
Будують двоє — це не тільки про взаємну відповідальність, це ще й про взаємну можливість впливу на перебіг стосунків.
Тож, якщо ви не знаєте, що цінне для партнера, що втримує його в цих стосунках (окрім травми, бо скоригувати травму можна за пару тижнів), чи стабільні ці цінності….. тобто, якщо ви не знаєте, що віддати, щоб партнер залишився — ви в заручниках ситуації коли у вас лише 2 альтернативи: ви — ні з чим чи ви — без цінного. А яка з цих альтернатив виграшна?
Вчіть будувати.
Знадобиться