Є різниця між цінністю стосунків і цінністю партнера.
Наприклад, в короткостроковій діловій угоді, зазвичай, людям байдуже чи має їх особистість цінність для іншої особистості, головне, те що отримується в результаті стосунків.
А в особистих, ось це «стосунки чи партнер» просто таки постійна тема.
Ось ці всі: тобі потрібні лише мої гроші/секс/менеджмент побутових потреб/нам просто зручно разом/вдвох ми швидше купимо власну квартиру/ їй просто подобається, як я про неї турбуюсь. Це про цінність/важливість того, що отримуєте.
Тобто, різниця в тому чи цінуємо ми партнера, чи те, що отримуємо від нього.
В здорових стосунках ми цінуємо і партнера і стосунки, тобто для нас важлива і особистість і те що ми приймаємо від особистості і те, що хочемо їй віддавати.
Вся ж хитрість в тому, що якщо людина для нас цінна, ми хочемо віддавати їй, і отут і виникають усі ці спонтанні: турбота, підтримка, емоційну близькість, вміння вислуховувати, емоційна доступність — тощо — тобто, ми розвиваємось.
А якщо нам просто вигідно щось отримувати, ми ніби підсвідомо визначаємо, що на що готові обміняти і доки нас цей обмін цікавить — сплачуємо по рахунку, інколи, під настрій «намагаючись економити» чи «виплатити бонус».
Тому, по ставленню до себе людина, зазвичай визначає, на скільки вона/її особистість (а не видуманий образ) важлива для іншої людини, а по тому, яким чином людина підтримує стосунки — цінність цього зв’язку.
Наприклад, ви можете обожнювати якусь рок — зірку і навіть одного разу сходити на концерт. Це говорить про те, що для вас цінне те, що ви від неї отримуєте. А якщо вам просто кортить прорватись з букетом на сцену, щоб зробити «їй приємно» — це вже демонстрація Ставлення, цінності. Якщо у вас зав’язались з цією зіркою особисті стосунки і ви кажете «покинь сцену, бо це шкодить нашим стосункам» — це знецінення особистості і її вибору, тобто, для вас більш важливі стосунки ніж особистість, а якщо в цих стосунках ви ще і не прагнете віддавати, то тут взагалі важливе лише те, що ви «отримуєте».
Зазвичай, коли мова заходить про особисті стосунки, використовують запитання: «Зручний чи цінний».
Зручним бути не чудово. Зручними стають від відсутності почуття власної гідності. Лише цінність може визначати цінність стосунків.
Ось вам 14 базових (мінімальних) ознак, від сучасної науки, на які потрібно звернути увагу, якщо ви хочете визначити, чи Цінні для партнера чи не цінні ітпросто зручні.
✅ Ставлення до потреб/прохань та почуттів іншого — чи враховує їх в прийнятті рішень чи ігнорує.
✅ Готовність йти на компроміси — чи поступається, чи відстоює лише власні інтереси.(пам’ятаємо, що компроміс не дорівнює поступитись кордонами і цінностями)
✅ Вдячність — чи висловлює подяку чи сприймає як належне.
✅ Лояльність — чи залишається поряд у скруті, чи зникає при виникненні труднощів.
✅ Дотримання обіцянок — чи виконує взяті на себе зобов’язання, чи забуває про них.
✅ Щирість почуттів — чи проявляє справжню турботу і прив’язаність, чи імітує.
✅ Повага — чи ставиться з повагою як до рівного.
✅Емпатія — чи вміє співпереживати, чи байдужа до проблем іншого.
✅ Чесність — чи є відвертою, чи приховує правду.
✅ Надійність — чи можна покластися у важливих справах, чи підведе.
✅ Зацікавленість іншим — чи цікавиться життям партнера, хобі, чи ігнорує.
✅ Підтримка — чи мотивує розвиватися і йти до мети, чи стримує.
✅ Турбота про здоров’я і добробут — чи допомагає, коли партнер хворий чи у скруті.
✅ Цінування часу один одного — чи приділяє увагу, чи залишає осторонь. Знаходить час. чи «віддає» вільний час.
Нагадаю, шо такі ознаки не наслідок виховання, досвіду, освіти.
Коли ми щось визначаємо цінним (цінуємо) наші дії фактично рефлекторні — «воно само», і так само, наші дії рефлекторні, якщо ми не визначили щось/когось як цінне.
Від освіти, досвіду, виховання може залежати спосіб. Ну, наприклад, людина хоче висловити вдячність, але в батьківській сім’ї цього не робили і вона може не знати точно «у який спосіб». Але саме ставлення (справжнє, а не імітоване) більш рефлекторне ніж логічне. Тобто, дії автоматизуціються бажанням дії або відсутністю бажання.
Те, що у стосунках ми постійно «змушені» щось робити для їх підтримання і для демонстрації свого ставлення — це і є розвиток. А робити це нас «змушує» врахування потреб іншої людини. І якщо ми їх ігноруємо — ми в цих стосунках не розвиваємось, вони просто для нас зручні і вся цінність в зручності.
Тож, виходимо з ілюзій і пам’ятаємо, що людина для людини не обслуговуючий персонал, а цінність.
Цінні ми для своїх.
А з нами зручними — зручно багатьом.