У чому тільки не звинувачують людей, що почали займатись своїм розвитком (розширенням свідомості) і в беземоційності, і в егоїзмі, і в завищених очікуваннях, і в ідеалістичному сприйнятті світу. Добре, хоч те, що слова «божевільний» і «одержимий» вже вийшли із моди, хоча і залишилось моє улюблене «ненормальні».
Поясню дещо, що може підтвердити будь-який НОРМАЛЬНИЙ лікар — окуліст.
Якщо з дитинства в людини є вади зору і людина ніколи не носила окулярів і не займалась цією проблемою, зір поволі погіршується, але мозок людини адаптується як може. Тому, до певного моменту погіршення непомітні. Людина малює. пише, фотографує, називає щось гарним, а щось не гарним, щось рівним, щось не рівнем. Але, якщо одного дня вона вдягне підходящі для неї окуляри (зверніть увагу, саме підходящі, такі, що не роблять бачення іншим, а імітують наближеність до здорової роботи ока саме цієї людини), то несподівано фарби стануть яскравішими, контури чіткішими, з’явиться більше деталей і відтінків, при цьому, просторова орієнтація людини буде трохи порушеною. І знадобиться певний час, щоб мозок адаптувався до «більш здорової» роботи зору, прибрались неприємні симптоми і повернулась чіткість орієнтації в просторі. І от тільки в цей момент, знімаючи окуляри, людина зрозуміє справжню різницю між світом який бачила раніше і світом. який бачить зараз, коли її власне око може «імітувати» здорове сприйняття.
І так, спочатку мозок «божеволіє» від ендорфінів від яскравості і різнобарв’я, дратується від недоліків меблів і речей, які були непомітними раніше, «вмикається» дослідницька цікавість, подивитись, як щось виглядає насправді, а потім, людина звикає…..і просто живе своє звичайне життя, просто менше втомлюється від роботи за комп’ютером, просто по іншому обирає кольори одягу чи інтер’єру, просто швидше обирає між двома об’єктами по візуальних характеристиках, а при спробі «зняти з неї окуляри» може досить агресивно захищатись і кричати «я без них нічого не бачу», хоча і розуміє, що баче, просто вже не хоче бачити так, як бачила раніше.
Ось це все, що потрібно знати, про те, що відбувається з людиною при зміні свідомості. Хоча, доцільніше б було порівняння не з окулярами, а з корекцією зору, відновленням здорових функцій здорового ока.
Рівень свідомості — це лінза, через яку ми сприймаємо світ. І підвищення рівня свідомості — це не викривлення лінзи, а повернення до здорового стану.
Ми не живемо в ілюзорному світі, це не зовсім вірна інтерпретація. Ми живемо у світі реальному, який сприймаємо через свої ілюзії, тобто, ілюзорність світу — дійсно є, але в нашій голові. Тому кажуть, що ми живемо в ілюзії (в Маї).
Люди з різними рівнями свідомості не розуміють одне одного не тому, що хтось розумніший, а хтось тупіший. Хтось розуміє, а хтось не розуміє. Ми фізично бачимо світ різним. Двоє людей дивляться на один предмет і для когось він тьмяний, для когось яскравий. для когось чіткий, для когось розмитий. І для обох те що вони бачать — правда, для обох — це їх світ. І теоретично пояснити чим картини світу відрізняються — неможливо. Лише побачити, лише відчути, лише порівняти.
Є такий гарний філософський вислів: «Найгірше, що може статися з людиною, це коли вона побачила рай і одразу його втратила». От приблизно так буває, наприклад, зі стосунками. Коли один партнер будує здорову модель, а інший її просто не розуміє, бо живе в світі емоційних гойдалок, зрад, розірваної в мотлох нервової системи і тому, здорова модель видається якоюсь несправжньою, беземоційною, неправильною, такою, в якій не має ознак «справжнього кохання», тобто не цінує не тому, що вважає це поганим, а тому, що воно «щось не таке». І тільки потім, коли такі стосунки завершуються і людина зі світу, де її поважали, цінували, намагались зрозуміти і пояснити те, що не розуміла вона, повертається у світ розірваних нервів, емоційних гойдалок, награних емоцій — ось тільки тоді, дехто починає розуміти, наскільки світ без окулярів тьмяний і не живий. І що в емоційній стабільності, самодостатності, партнерстві, набагато більше пристрасті і фарб, ніж в екзальтованих істериках і сценах ревнощів. І гіркий нюанс в тому, що якби людина не намагалась знайти таке саме у своєму світі, це не можливо, доти, доки вона самостійно не одягне окуляри, бо цей світ неможливо знайти, світи не змінюються. Світ можна лише побачити.
Тож, суперечка про те, «який світ»- безглузда. Відповідь буде залежати від того, на скільки чітко його бачить кожна окрема людина.
Хтось бачить брудне і пожухле листя, а хтось яскраві відтінки від золотого до коричневого. І для когось золота осінь буде сезоном в календарі, а для іншого станом і натхненням.
Тож не обвішуйте одне одного ярликами.
Просто знаходьте тих, хто бачить світ так само як і ви.
А якщо ваш світ вас не влаштовує — спробуйте вдягти окуляри.
Так, у вас може стати менше «своїх», але у вас буде цілий світ.
І не забудьте його зберегти.