Тож, стратегія «стати таким, щоб комусь подобатись» — програшна на моменті задуму.
Ми або «станемо» такими, якими і самі собі подобатись не будемо, або такими, якими не будемо подобатись тим, хто подобається нам, або нам зовсім не сподобається життя з тими, кому ми сподобались таким чином.
Найвигідніша стратегія — стати таким, яким подобаєшся собі, кращою версією себе, таким яким хочеш бути, а не яким здаватись.
Якщо ми подобаємось самі собі справжні ми зустрічаємо людей, які мають «схожий кут зору» і дивляться «на схожі речі». Вони «бачать в нас те, що їм подобається» і ми їм подобаємось. При цьому, продовжуємо подобатись собі, і бачимо у людині у відповідь те, що подобається нам і нам починає подобатись ця людина. Взаємність, що виникає без спектаклів і примусів та містить спільні цінності.
Як ми виглядаємо, як поводимось, що думаємо, що відчуваємо — все це не здатне вплинути на кут зору і пріоритети іншої людини. Ми можемо бути найкращими людьми у світі, але якщо під тим кутом, що людина на нас дивиться вона не побачить цінного для себе — все це буде для неї нецінним.
З цінним і цінностями ми вже порозбирались в попередніх дописах.
Отож КУТ ЗОРУ
Їх в нас фактично 2: той що відповідає нашому найкращому «робочому стану» і той, що зумовлений шаблонами, блоками, травмами.
Перший формується з двох показників: рівень свідомості (наше уявлення про світ і наше місце в ньому) і позитивний настрій (домінуюча позитивна емоція). Тобто, дві людини можуть мати однаково високий рівень свідомості, широко бачити світ, але в однієї людини домінуючий емоційний настрій — радість, в іншої вдячність, в третьої — любов. Зараз, не звертайте увагу на те, що я «змішала» прості емоції і «складні почуття». Я просто вжила слова на означення емоційних станів, оскільки кожне з цих слів відчуватиметься для кожної людини трохи по різному. Сенс у тому, що це різні енергетичні хвилі. вони усі чудові і високовібраційні, але трохи різні. І на людському рівні, це виглядатиме приблизно так: людина з радістю трохи більше буде зорієнтованою на пошук нових вражень, а людина з любов’ю трохи більше зорієнтована на можливість «віддати». І це не про комплекси «адреналінщика» і «жертви», це наші природні властивості до енергообміну. З низьким рівнім розвитку свідомості і ненативними емоціями — все так само. І так само, можна мати досить низький рівень розвитку свідомості, але відчувати багато радості, а з досить високим рівнем, постійно бути в заручниках у Пихи.
Тобто, перший кут зору — це наш найкращий стан свідомості і емоції в якому ми перебуваємо більшу кількість часу (не здатні дотягтись в ритуалі чи медитації, а саме перебуваємо більшу частину часу)
А от другий кут зору я іноді називаю «окуляри болю». Фактично це так і є, обмеження, страхи і комплекси. Ми, ніби, дивимось на теперешнє крізь призму минулого болю.
В процессі розвитку чи деградації ми зменшуємо відстань між цими двома кутами зору. В процессі еволюції в окулярах болю ми продовжуємо бачити максимально позитивно, бо відсіюючи больові досвіди минулого, робимо скельця більш прозороми і цей «кут» підтягується до кращого. А от в процессі деградації ми навпаки звужуємо свою свідомість і погіршуємо настрій наближуючись до картинки, що бачимо через «окуляри болю». Найгірший випадок — це коли відстань між плюсом і мінусом дуже велика, це значить, що маючи великий потенціал, ми зовсім не керуємо ні собою ні своїм життям. Дали нам багато, а робимо ми з цим надзвичайно мало. Тому, якщо зранку ваш день — Щастя, а ввечері — Горе, а тим більше якщо це відбувається з розривом у 2 години — вам терміново потрібно перебиратись з багажника авто за кермо власного життя. ви не їдете, вас тягнуть.
І от якби і щоб ми не робили ми можемо побачити світ і людей в ньому лише стоячи на місці між цими двома кутами зору. Так, як дивимось на вулицю з балкона, можемо побачити лише стільки скільки нам дозволить довжина і висота балкона. З усіма іншими людьми так само, і якщо ви йдете вулицею з того боку вулиці, який з балкона не видно — людина вас і не побачить, бо цей ваш маршрут «з бібліотеки» не в полі зору людини. В її полі зору, наприклад. дорога з футбольного поля, і всіх, хто йде на поле чи з поля людина бачитиме.
Що про вас думають інші і що інші до вас відчувають — це виключно про те, які вони.
Так само, що ви думаєте про ту чи іншу людину і що відчуваєте до неї — це про те, які ви.
І на це неможливо вплинути. Людина бачить нас тільки через свій кут зору. І ми ніколи не знаємо напевно, на скільки схоже на нас, те що бачить людина. Тому, людям і потрібен певний час на спілкування, щоб побачити ось ці 2 кути зору, на скільки вони схожі на стільки схоже вони бачать світ, людей і одне одного.
І ставлення людей — це виключно те що вони бачать + те, що вони здатні відчувати.
Хочете бути щасливими?
Відмивайте оті темні окуляри і змінюйтесь лише у кращу версію себе самих, яку ви хочете для себе.
А думка навколишніх? А яка вам різниця що думають ті, про кого ви не думаєте? А ті, що «схожі» на вас — вони «такі самі» як ви, а значить ви вже одне одному подобаєтесь.