Ми вже з’ясували, що інфантильність — це відсутність певних навичок потрібних для виконання соціальних ролей у різному віці.
Наприклад,
для того, щоб нас за ручку вели у садочок, нам потрібно вміти тупотіти ніжками і керуючись внутрішніми відчуттями подавати сигнали про втому (щоб нас взяли на ручки).
Щоб вести когось за руку в садочок, нам потрібні навички: меншого кроку, дослухатись до сигналів іншої людини, обирати дорогу, пам’ятати куди йдемо.
Щоб йти з кимось поруч нам потрібно вміти домовлятись куди і як підемо, вміти обмінюватись сигнали про втому, небезпеку і зміну бажань, елементарно вміти йти поруч не вибігаючи вперед і не відстаючи.
Ось це необхідні навички для дитини, для батьків і для партнера (дорослого).
Але, необхідні навички можуть бути не розвинуті внаслідок виховання, соціального оточення та інших причин.
Коли заходить мова про будь-які проблеми у стосунках, часто першим ділом запитують про стосунки з батьками. Це потрібно для виявлення причин, чому не сформувались ті чи інші навички. Що заважає людині їх набути. Спочатку прибирають причину (як то кажуть «психологічну») і людина йде напрацьовувати навички.
Наприклад, не можливо змусити людини бути відповідальною, якщо вона не розуміє що це і як, її можна змусити повторювати якусь поведінку і це не вірно, потрібно розібратись, що заважає формуванню відповідальності і людина цю навичку сформує добровільно.
Такі форми взаємодії як шлюб належать до «дорослих» форм стосунків. Ну, от порівняйте, є дитяча дружба, коли ми «дружимо» бо більше немає з ким, а ще й батьки можуть казати, що дружити потрібно з усіма. А є доросла дружба, коли дружимо через спільні цінності та інтереси.
Оскільки стосунки/шлюб це форма що передбачає взаємні зобов’язання, людина просто повинна бути готовою до них і мати навички дорослого.
Але, у стосунки дуже часто потрапляють люди з несформованими навичками дорослого. Хлопчики і дівчатка, які знають і вміють лише дитячі моделі поведінки. Тобто, «розуміють» лише поняття батьків і дітей. Тому, часто в таких стосунках один партнер імітує роль батька чи матері, а інший — сина чи доньки. Інколи обидва намагаються бути в ролі батьків або дітей. Але в будь-якому випадку — це дві дитини, що обмінюються досвідом виховання у своїх батьківських сім’ях, оскільки власної особистості дорослого і незалежної картини світу в них немає. просто чудово, коли обидвоє займаються своїм розвитком і дорослішанням і допомагають одне одному позбутись наслідків не завжди якісного виховання і напрацювати потрібні для дорослого життя навички. Але, є пари в яких один чи обидва партнери активно захищають свої інфантильні/дитячі патерни поведінки. «Я Богиня», Я ж Чоловік», «Я ж дівчинка»»Чоловік мусить» і так далі. В таких парах замість дорослішання люди виміщають одне на одному дитячі травми (скажімо: недоліки свого виховання і розвитку). навіть, якщо один з партнерів намагатиметься дорослішати, то у спілкуванні з дитиною набути навичку дорослої поведінки надзвичайно складно, бо це буде постійним скочуванням у функцію Батька/Матері. Стосунки таких дітей в езотериці часто відносять до кармічних і людина дивується чому з кармічних стосунків її перекидає у кармічні. І щось там каже про те, що Всесвіт виховує чи посилає випробування. Так, звісно ж це кармічний наслідок, але пояснення дуже просте і прозоре: для того, щоб жити у дорослому світі, потрібно мати певні навички, і якщо вони відсутні — жити у дорослому світі складно і ми ніби постійно робимо одні й ті самі помилки. Просто через відсутність навичок. Шлюб — це двоє дорослих у дорослому світі. І коли діти грають у стосунки — вони постійно розчаровані, ображені, їм важко і вони не розуміють. Це не аномалія. Це закономірність.
В астро-психології  все те саме, потрібно запалити власне Сонце (свою дорослу особистість) яка і весь твій гороскоп (всі сфери) підсвічує і цим Сонцем можна обмінюватись і ці Сонця можуть поєднуватись.
І нічого тут немає загадкового і містичного. Або разом дорослішаємо, або вимішуємо дитячі травми одне на одному. Тобто, люди в парі або допомагають одне одному добрати «допрацювати» потрібних дорослим навичок, або виміщують травми і фіксують у дитячій позиції. Тобто, глобально всього 2 типи шлюбів/стосунків. От про них ми і кажемо: для розвитку, або усвідомити і вийти (ну, або все життя переживати дитячі травми свої та іншої людини).
Дорослі обмінюються внутрішніми світами, а діти «виховательськими навичками своїх батьків»