Незалежно від рівня освіти, розвитку і характеру, в кожного з нас іноді виникає бажання спілкуватись. Розмовляти. В когось, це майже постійно, в когось дуже не часто. Але потреба в енергообміні через мову є в кожного.
Коли людина говорить не від потреби «передати інформацію», а від потреби «енергообміну», ми можемо побачити світ в якому вона живе. Тому, що вербальні комунікації — це саме світ людини який ми транслюємо, розширюємо, ділимось ним.
Який світ людини — такою і буде її мова і її теми. Наприклад, ми дивуємось з сусідок, які цілими днями обговорюють комуналку, політику і поточні плітки, а насправді це просто світ, в якому вони живуть.
Якщо перед вами людина, яка ніби «все знає, все вміє і в усьому розбирається», але більшість її розмов про страхи за майбутнє і осуд людей і подій, то світ в якому вона живе — це не те, що ви думаєте. вона знає, це те, що людина говорить. Багато розумних людей живуть в «жахливих» світах.
Зазвичай, в нас є зовнішнє коло спілкування (це ніби наші глядачі), для яких ми «малюємо» через мову певний уявний світ про себе: говоримо, щоб здаватись кимось чи навпаки, щоб вони побачили хто ми є, говоримо, щоб прожити якось інакше певні спогади, ніби виправдовуючи себе в певних ситуаціях, говоримо для самоствердження і створення іміджу. Це те, як ми хочемо, щоб бачили наш світ і нас. В таких діалогах буває багато ілюзій і соціально — бажаних шаблонів. Але, навіть крізь них, ми можемо надзвичайно багато сказати про іншу людину, про її невпевненість, страхи, характер, мрії. Тут потрібні лише прості навички «бачити» і «чути».
Зовсім інша річ, коли ми спілкуємось з людьми. з якими намагаємось утворювати емоційно-близькі стосунки (друзі, рідні, кохані).
Ось тут, якщо ми уважно послухаємо себе — ми побачимо світ в якому живемо. І так само побачимо, чи ті люди з нами поруч.
Подивіться на своє оточення. Вам є з ким ділитись внутрішнім світом? Щоб, навіть якщо не зрозуміють, то приймуть, щоб людям було цікаво, що думаєте ви, а не те. що ви думаєте так само як і вони, щоб люди не терпіли ваші «теревені» зціпивши зуби, в очікуванні, коли ви нарешті замокнете. Або щоб не просто ввічливо очікували своєї черги висловитись.
Для формування подружніх пар цей момент надзвичайно важливий. Одного разу наступає момент, коли в сотий раз говорити про «наше кохання» вже не цікаво, всі яскраві спогади з минулого розповіли по три рази, і далі потрібно реалізовувати потреби в спілкуванні якось інакше. І ось тут, як ніде помітно, на скільки світи людей схожі чи різні, на скільки ці світи взагалі наповнені. Якщо внутрішній світ маленький, люди говоритимуть лише про побутові труднощі, про те, що потрібно вирішити, можливо про проблеми на роботі. Хтось скотиться в осуд оточуючого світу, бо там завжди є до чого причепитись. А потім скажуть, що «побут вбиває кохання». Побут тут ні до чого, важливе те, що він єдина точка перетину людей.
А от, якщо в людей є свої власні великі світи, в них житимуть сотні думок і емоцій і обмін світами — завжди буде цікавим, навіть якщо мова про двох прагматичних інтровертів, оскільки світ проявляються не через кількість слів, а через їх якість.Саме у внутрішніх світах живуть спільні інтереси, спільні цінності, спільне бачення радості. насолоди і розвитку і саме через них ці світи поєднуються. Для того, хто говорить — це розширення свого власного світу, для того. хто слухає — цікава мандрівка.
Тож дуже важливо наповнювати свій світ (книги, подорожі, фільми, музика, мандрівки — все що завгодно) і мати поруч людей, в яких ви бачите Всесвіт, схожий на свій.