Мені завжди було цікаво, чи ті, хто каже, що «ревнує, значить любить», розуміють, що звинувачення у негідному вчинку — це форма приниження.
Люди так легко кидаються цими звинуваченнями, що можна тільки дивуватись тому, що відбувається в середині них самих.
Ну, ви ж пам’ятаєте, що люди фактично кажуть і думають «не про нас», а про «себе», бо це лише відбиток крізь призму їх світу?
Є така чудова річ, як почуття власної гідності. Інколи кажуть просто Гідність. Але це саме відчуття/почуття, тобто, ми «відчуваємо себе». Коли ми кажемо, що з нашої точки зору людина здатна на негідний вчинок чи потенційно, вже його вчинила — ми принижуємо людину, це напад на почуття Власної Гідності.
Тож, було б чудово, якби всі розуміли, що для настільки серйозних звинувачень потрібні дійсно серйозні обставини і аргументи. І що «негативний минулий досвід, який я так сильно ціную і бережу, що не здатна/не здатний» з ним розпрощатись — це не аргумент. Дорослу людину ніхто не змушує на вічно берегти в серці всіх тих «козлів», що траплялись у житті. Інакше, просто не знайдеться місця для нової людини та іншого досвіду.
Тож, не забувайте, що якщо ви постійно ревнуєте свого партнера, ви фактично кажете «я живу з негідником» (ну, людина яка здатна на негідний вчинок — це негідник). Якщо вам нормально жити з негідником, то хто ви? І де ваша власна гідність? А ніде, бо формуватись їй заважають попередні спогади.
Любіть своє теперішнє більше свого минулого. Недовіра — образлива і принизлива. І її не можна виправдовувати минулими досвідами. Бо у приниженні близьких — виправдань не буває.
В продовження теми, для тих хто повторює «От, я довіряла, потім мене зрадили, як тепер довіряти, тому не довіряю».
Може досить скиглити?
Якась людина, що вчинила негідно продовжує керувати вашим життям. Вас це влаштовує? Ви їй чому дозволяєте це робити? Якийсь негідник з минулого, вирішує за вас як вам і які стосунки будувати. Ви нормальні? Свій гаманець ви б не віддали шахраю, щоб він покерував вашими витратами, а от ціле життя — можна. Це ж лише життя.
Давайте чесно, зрада як нами переживається?
Якщо це близька людина, ми переживаємо її як смерть близької людини. Друга, родича, коханого. Тобто, для нас керуючий стан — це скорбота. оскільки нам завжди важко миритися з втратами (ну, от пригадайте, реальну смерть близького) ми починаємо щось собі думати і створювати картинки, захищаючись від болю і перемикаючись на інші емоції.
Якщо нам зраджує ну, так просто людина, ну, «типу, зустрічались». тут взагалі, обійдімось без отих комедій, що звичайно влаштовуються. Коли нам/нас зраджує просто хтось, ми сприймаємо це як приниження, якщо в курсі й інші — як публічне приниження. Але, лише сприймаємо. Чому? бо є таке слово Пиха. Це коли немає відчуття гідності, такий собі замінник. Пиха будується на порівняннях. Тому ми починаємо собі «яка я була дурна/дурний» і все таке інше. Ну, фактично самі себе принижуємо у цій ситуації. Інколи, в залежності від дитячих травм ми переживаємо «сором за дії іншої людини». Тож, в цьому випадку, вся історія не в зраді, а втому, що ми залежні від думки оточуючих і маємо низький рівень внутрішньої впевненості. А можливо нас виховували з використанням трьох вісників апокаліпсиса «Сором, провині, Знецінення». Ну, не робить нас гіршими чи кращими вчинки іншої людини стосовно нас. Тож, реального приниження тут немає, тут як то кажуть «зачепило самолюбство» і до речі, хто не в курсі, це стандартний метод «виховання» людей що хворіють на самолюбство чи зверхністю.
Тобто, реальні підстави для травми має лише ситуація зради близької людини. Оскільки вона переживається як смерть — налагоджувати стосунки після зради практично нереально. Їх можна побудувати лише від початку. Якщо треба.
А тепер дивіться. Ви колись втратили близьку людину — у наслідок зради. І тепер готові втратити ще одну близьку людину? Ситуація дуже проста. Якщо ви навчитесь довіряти, то вірогідність втрати 50 на 50, якщо не навчитесь — 100%. Під втратою я маю на увазі навіть відсутність реальної емоційної близькості в парі.
Воно вам треба?
Ви взагалі впевнені, що якийсь негідник з минулого, має право за вас вирішувати, чи потрібні вам близьку стосунки, чи ні?
Може, вже час повернути собі право на власну думку? замість того, щоб скиглити «чому ні»