Важливо розуміти, що безліч людей, які нас оточують не мають розвинутих навичок Дорослого у тій чи іншій сфері і ми самі часто маємо зовсім не повний комплект цих навичок. Саме по собі це не є вадою чи злочином іншої людини. Хтось не вміє планувати час, хтось підтримувати асертивну (безконфліктну/адекватну) комунікацію, хтось не відчуває власної відповідальності і намагається її уникати тощо.
Ми «застрягаємо у дитинстві» не тому, що воно було таким чудовим, що ми не хочемо з ним прощатися. Щаслива дитина розвивається у підліткову модель поведінки, щасливий підліток у Дорослого. Це відбувається саме по собі через проживання певних досвідів.
Ми застрягаємо в ситуаціях, в яких відчули біль. Тобто, за кожною не напрацьованою навичкою стоїть больовий досвід і, зазвичай, не один. І коли ми кажемо, що людина «просто не хоче дорослішати», за цим «просто» також є больовий досвід. Людина вишукує собі оточення «рівних» тобто, також дітей і обмінюється з ними травмами — також не просто так. Це зрозуміле для людини оточення в її картині світу.
У всіх нас різні цикли дорослішання: з точки зору Астропсихології ми б мали отримати Дорослу особистість у 22 роки, сучасна доказова наука називає вік 24-25 років. Формування дорослої особистості у віці від 18 до 26 (повного комплекту навичок) можна вважати цілком припустимим. Потрібно мати повагу до індивідуального циклу розвитку і не кидатись на людину лише за те, що вона щось там поки не навчилась і не має якоїсь навички.
Все стає складніше тоді, коли Дитина починає нав’язувати нам свої моделі поведінки. Тобто, коли людина не знаходиться в розвитку, а знаходиться в укорінення власної деструктивної поведінки.
Коли «він же не спеціально, просто не розуміє» перетворюється «він свідомо хотів зробити боляче». Це своєрідна межа.
Останнім часом якось загострилась тема, яку я вже умовно називаю «підставив і злився». Підписники пишуть про ситуації в яких людина зробила щось, що спричинило «моральних/матеріальних» збитків іншій людині. І у ситуації, коли потрібно б було взяти відповідальність і «включитись» у вирішення ситуації, просто дистанціювалась.
Тому, покажу на цьому прикладі, де проходить межа між Дитиною і Падлюкою (не науковий термін, не знаю як по іншому скоротити).
Зробити щось не розуміючи наслідків, особливо наслідків для іншої людини — може кожен, незалежно від рівня розвитку і зрілості. Не усі наслідки прозорі і зрозумілі. Доросла Людина в такій ситуації завжди йде в запитання «що потрібно зробити для того, щоб це виправити», бо Дорослий «за кермом свого життя» і для нього це звичне формулювання. А потім, вже в залежності від ситуації можна і подумати над тим чому так сталось.
Людина у Дитячій моделі поведінки за замовченням не за кермом свого життя, «відчуває, що не рулить». Тому, вона починає шукати відповіді на запитання «що трапилось» і в залежності від того, які травми спричинили до не набуття навичок дорослого, почне звинувачувати себе (тобто, стане соромно на очі потраплятись), почне звинувачувати «постраждалого» (образиться на нього ж), звинуватить обставини (використає захисний механізм Жертви, щоб пожаліти себе, можливо навіть викликати жалість в інших, бо непереборні обставини). Усі додаткові речі: брехати, щоб виправдатися,  посилатися на те, що не знав/ла не розумів/ла, доводити свою непричетність і таке інше — це все похідні від трьох головних сценаріїв «Я не окей» (зі мною щось не так), «Світ — не окей» (не так з обставинами), «З людиною не окей» (не так з тією іншою людиною).
Так, нам неприємно, образливо, боляче, але якщо ми у позиції Дорослого, ми беремо на себе відповідальність і дивимось без зайвих емоцій, як нам уникнути такої ситуації у майбутньому, ми ж розуміємо, що моделі поведінки людей постійні (повторювані). Ми досліджуємо: Яким чином ми дали людині можливість ініціювати таку ситуацію. Наприклад, ми поділилися з людиною інформацією, окей, розуміємо, що більше ділитись не треба (зауважте, не через образу, чи «назло», а лише через бажання уникнути повторів), можливо ми дали людині більше влади, ніж вона може усвідомити, можливо довірили справу, яка для неї заважка. Але, чоловіки зазвичай пишуть про цю ситуацію у контексті друзів чи ділових партнерів, а жінки у контексті коханих, тому давайте чесно: дорослі стосунки з Дитиною, це завжди підвищенні ризики ось таких «випадковостей» і ми як дорослі «знаємо на що йдемо».
Питання «чому і для чого» йдемо на ризики і тут в кожного своє.
А тепер уважно і на все життя: в усіх діях людини лише 2 рушійні сили: свідомий вибір та біль. Або ми обираємо через цінності і розвиток, або за нас обирає наш біль.
Природу цього болю можна пояснити через психологію: дитячу/підліткову травму або через езотерику і магію і поняття «кармічної програми» (болю з минулого життя). Але завжди — це Біль. в певний момент людина відчула біль, не змогла впоратись (прожити правильно) і для захисту «хворого місця»сформувала комплекс захисних реакцій, через страхи, через певні моделі поведінки.
Тож, крок — «злитись з теми» — завжди зумовлений або вибором через цінності і розвиток (зазвичай, так буває, коли ви  регулярно намагаєтесь нав’язати людині почуття провини за те, чого вона не робила або коли це було «законно» — тобто, коли на нас нападають, ми можемо обирати дистанціюватись, щоб навіть в це не лізти) або через біль.  По -людські: людина що «злилась» демонструє  не цінність ситуації/стосунків/іншої людини або Домінування в поведінці кармічних/больових шаблонів.
Тобто, максимальний рівень провини людини ми в цьому випадку можемо описати лише як «Між цими стосунками і своїми демонами людина обрала Демонів». Але, як не дивно, звинувачувати її у цьому Безглуздо, бо Дорослий у Дитячій позиції не має здатності до адекватної оцінки наслідків, він не обирає між цим і ось цим, він просто «прагне проскочити» ситуацію.  Немає дорослої категорії «вибору» (пояснює психологія). Людина керується автоматизованою поведінкою кармічної програми (говорить езотерика). Ні, в цей момент, коли він посварив вас з батьками і пішов до друзів, в цей момент, коли ви розбираєтесь з податковою, а він робить вигляд, що і не здогадується про наслідки, коли вона принизила вас при сторонніх, і «пішла мовчати» бо образилась на зауваження — ніхто з них в цей момент не думає про цінність для себе стосунків, про свої цінності і свій вибір. Це просто дитячі моделі «виживання в моменті».
Відрізнити Дитячу модель від свідомої маніпуляції, практично неможливо у повсякденному житті, оскільки майже всі дитячі моделі пов’язані з маніпуляціями, які вони не усвідомлюють.
По — справжньому все погано стає, коли Дитина свідомо використовує маніпуляцію через біль. Тобто, знає, що вам буде дискомфортно, неприємно, що ви почуватиметесь погано і робитиме, щоб домогтись свого. «Я буду мовчати, щоб ти скучав і переживав», «Я збрешу, що поки ти про мене думав погано, я насправді помирав в лікарні», «Я звинувачу тебе у тому, що ти мене завжди брехала, що кохаєш, бо не кохає, раз не можеш якоїсь фігні пробачити»,  «Ти сказав, що для тебе важливо, щоб ми поїхали на ту подію разом, тож ах так, їдь тепер сам, будеш знати» і таке інше. Здебільшого тут використовуватимуть саме те, що ви називали цінним і важливим для себе. Ви здивуєтесь, як чітко дитина-маніпулятор, яка ніби не пам’ятає, що ви їй там казали, просили і попереджали, пам’ятає ваші «слабкості». Вам можуть навіть пригадати улюбленого собаку який був у вас в 5 років і 1 раз ви його згадали, бо то була якась трагічна для вас історія. Відібрати чи знецінити те, що ви самі назвали цінним і важливим і тим, чого вам би не хотілось втрачати. (так. тому злі — діти люблять маніпуляції через відмову у сексі і їжі).
До чого це я?
До третього етапу.
Всі пишуть про 2 етапи: підставив (ситуація) злився (дистанціювання).
Це все — таке. Здебільшого спонтанні Дитячі реакції.
Найважливіший тут третій етап, який вам все розкаже про все.
От виникла ситуація, ми її якось прожили, вирішили, зрозуміли людину, для себе простили, бо розуміємо поняття «больових досвідів». Навіть, можливо зробили якісь кроки по стабілізації стосунків.
А інша людина що? Що вона робить після того, як «ситуація вийшла з кризи». Нагадаю, період гострого болю ми відчуваємо близько 15 хвилин, в залежності від наших травм і масштабів події, можемо зберігати рефлекторність декілька годин. Люди, в яких є серйозні поведінкові розлади (наприклад в наслідок домашнього насильства)можуть перебувати у критичній фазі декілька днів. Тож, що робить інша людина через тиждень? Що вона робить, після того, як ситуація ніби залагоджена/вичерпана/завершена?  Все по старому? Стосунки погіршились? Людина дистанціюється? Намагається висміяти ситуацію, яка була чи перекласти відповідальність за неї на вас?

Дивіться, якщо ви прожили ситуацію, знову відкрили серце для людини, але бачите вище означені симптоми — ці стосунки неможливі для продовження у здоровому форматі. Людина живе у своєму світі «больових досвідів». Тобто, кожного разу, всі такі ситуації, що виникають, вона проживає не з вами, а зі своїми батьками, зі своїми колишніми партнерами, зі своїми колишніми друзями і ворогами, зі своїми партнерами по минулих життях.
Це не просто пояснити, але стосунки з вами — вторинні, по відношенню до минулих досвідів. Людина не будує стосунки із вами, вона просто проживає вже сформовані моделі поведінки.
Зараз буде грубо: людина бере розрахунок з вас, за все що недоотримала (на її думку) у попередніх стосунках (цього чи мунолого життів). Ви розраховуєтесь за оту інфантильну — стерву, колишню, з якою в нього не склались стосунки, за  батька своєї дівчини, який не підтримував її в дитинстві, за  матір свого чоловіка, з її токсичним мовчанням. За все, що не склалось у минулому. Енергетичний реванш за ситуації які спричинили біль. Ситуації, які спричинили Біль при правильному проживанні дають розвиток — енергію, при неправильному — створюють порожнечі. Захисні механізми — це віддток енергії, через порожнечу. Спроба компенсувати. Ви не маєте існтрументів впливу на минулі досвіди людини і не можете змусити її «усвідомити» і прожити біль «правильно».
Якщо людина бачить вас як особистість і налаштована на побудову стосунків (підримання екологічного зв’язку з вами) вона вишукує способи налогодження цього зв’язку, набуває нових моделей поведінки (якщо ви її підтримаєте), навіть, якщо для цього їй потрібно починати » з нуля» самій будувати ці стосунки із вами. Це людина в розвитку. Стала позиція: «залишити все як є», робити вигляд що «ось так нормально» чи «що було те і було»- це позиція сталості, деградації, укорінення існуючих шаблонів.
Тобто, цей зв’язок не усвідомлюється людиною як мотивація для розвитку. Розвиватись вона не буде, ситуація не зміниться і це гарантований повтор.
З якої причини зв’язок з вами для людини не цінний: не бачить своїх цінностей в цьому зв’язку, перестала бачити цінність цих стосунків, займає споживацьку і маніпулятивну позицію — це не дуже важливо.
Важливо те, що продовжуючи підтримувати цей зв’язок ви добровільно погоджуєтесь на повтор ситуації, а значить на укорінення власної травми, яка змушує вас це робити. Здорова людина ніколи не погодиться на те, щоб її кожного разу однаково шпиняли за те, що хтось, колись і якось шпиняв ось цю людину. Здорові люди не платять «по боргах», утворених іншими людьми.
Розумієте? Людина, зробила боляче вам тому, що колись зробили боляче їй.
Ваш біль не усвідомлюється людиною, як достатній аргумент для зміни поведінкової моделі. Людині немає діла до вашого Болю.  Це малозначущий для неї фактор, а значить, вона ніколи не братиме його до уваги в розрахунку.
Діти, не змінюватимуть власну поведінкову модель, вони вимагатимуть від Дорослого, зміни. Деградації. Підлаштування під роль Батьків чи Дітей.
Доросла людина намагатиметься відновити стосунки і зв’язок, лише через Дорослі поделі поведінки, або через зміну власних дитячих моделей на Дорослі. Рух в Бік Дорослого, що розвивається — це еволюція, Зависання в Дитячих моделях — це деградація.