Дитина в батьківські сім’ї перебуває у стосунках «з тими хто є».  Це дитяча модель стосунків, що дає нам першу версю їх розуміння. В залежності від того, на скільки стосунки у сім’ї здорові/Дорослі, людина запам’ятає ту чи іншу схему.
Наприклад, де люблять — там і стосунки, в стосунках кричать і  критикують, любов потрібно заслужити, треба бути слухняним, щоб любили.
У стосунках з дітьми на вулиці батьки можуть зробити свій внесок «якщо дружиш треба віддати, навіть якщо не хочеш» (ділитись іграшками).
Чим доросліші Батьки — тим і здоровішими будуть запам’ятовані шаблони.
Але завжди буде присутнє оце «стосунки з тими, хто є».  І у Дорослому житті, якщо ця модель збережеться, ми «закохуватимусь» в кожного, хто приділяє нам увагу.

У віці близько 14-16 років ми б мали емоційно і ментально сепаруватись від батьків. Тобто, сформувати в себе здатність оцінювати явища незалежно від думки батьків. Мали б з’явитись наші уподобання, наша думка про світ, наші прагнення. З цим всім ми б вийшли у Великий світ, щоб досліджувати його з точки зору відповідності нашим очікувань. В цей період нас в стосунках досить часто приваблює усе яскраве (як і в решті світу) і ми схильні до стосунків з пристрастями, ревнощами, драмами, таємними зустрічами і маніпуляціями. Бо все це яскраво, незвично, заборонено.
В цьому дослідженні всі речі у світі поділились би для нас на цінне і нецінне. Така собі оцінка світу через себе. Ми вже можемо не «брати що є», а обирати. Друзів, коло спілкування, що нам подобається чи не подобається, з ким нам цікаво, а з ким ні. Фактично, в цьому дослідження ми фіксуємо перелік власних цінностей, про які в нас раніше були лише окремі гіпотези. В нас формується наша власна «лінійка» якою ми міряємо себе і світ. Цей процес займає близько 7 років.
Дорослі бачать світ інакше. З точки зору цінностей. Тобто, помічаємо в першу чергу те, що для нас важливо. Шукаємо те, що важливо, робимо, що важливо і розвиваємо в собі (якщо це якості).Тобто, яскравим для нас стає все те, що віддзеркалює цінність яку ми випромінюємо. Ніби світимо ліхтариком і що «блікує» те і приверне увагу. Ми живемо в світі своїх цінностей і відповідно зустрічаємо людей, в яких такий самий світ цінностей. Це як натовп, що йде на одне джерело світла і в цьому натовпі ми перетинаємось. І стосунки ми будуємо фактично із розуміння того, як часто будемо перетинатися на таких дорогах. Тобто, як багато в нас спільних цінностей. Формуючи такі стосунки, ми розуміємо свою цінність в них, цінність партнера і цінність цих стосунків.

Але, система виховання  вносить свої корективи і ми «пропускаємо» етапи свого розвитку. Вони як прогалини в стіні змушують її осипатись  і чим вища стіна — тим  з більшою ймовірністю видно що вона крива і в будь-який момент посиплеться.
Дитячих (травм) нам не уникнути, вони більше залежать від батьків і формуються у нас в тому віці, коли ми не маємо інструментів протидії.
У наслідок дитячих травм, ми повноцінно не проходимо емоційну і ментальну сепарацію від Батьків. І у своє велике дослідження світу виходимо не тільки з дитячим уявленням про стосунки, а ще й з неможливістю сформувати свою картину світу, оскільки в несепарованої людини є тільки 2 моделі «так як хочуть батьки/не так як хочуть батьки». А плисти потрібно не за течією чи проти неї, а туди, куди тобі треба.
Виходить така «дитина» у світ і починає там відтворювати дитячі моделі стосунків: «хто любить той і хороший», «хто не любить — треба заслужити» та інші, в залежності від того, що було в сім’ї і вихованні. Фактично людина виносить в світ не власну особистість в стадії формування, а результати педагогіки батьків. І замість того, щоб весь світ  приміряти на себе: ось це подобається ось це не подобається, це моє, це не моє. Міряє світ шаблонами, які вже сформувались. Підсвідомо відтворює те, що бачила в батьківській сім’ї.
Привертати увагу такого підлітка будуть не яскраві і різні речі, а лише те, що було в дитинстві і те, чого в дитинстві не було. 2 категорії речей. І в залежності від дитячого досвіду, людина прагнутиме або отримати того, що не мала, або сприйматиме як не правильне все те, чого не було в її досвіді. А оскільки великий світ — це не батьківська сім’я, звісно тут буде багато болі і розчарувань.
Ось це класичне, коли дитина знає, що «мама любить коли дитина хороша», і тут партнер любив — любив і вже не любить. І людина-дитина починає шукати в собі, де ж вона була поганою, що її перестали любити. Чи ось це «От мій батько, постійно дарує мамі квіти, цей не дарує — значить не любить», або «люди постійно разом», як це по своїх справах? значить не любить. І замість того, щоб оцінювати світ через себе, себе оцінюємо через світ і людей. Звісно, ж легко приходимо до висновку, що світ ворожий, бо ми ж молодець, ми робимо все як навчились, але вони всі не реагують як сім’я, ну, або приходимо до висновку, що з нами щось не так.
В хлопців така історія часто закінчується: все, не потрібні мені ці стосунки, мої стосунки — це гроші, буду заробляти. І людина присвячує життя кар’єрі і бізнесу, але не стає щасливою, бо цінності , це те що є в нас незалежно від того, усвідомлюємо ми їх чи ні, і дефіцит в нас також є, незалежно від того, знаємо ми про нього чи ні. Тож, в нашому житті не з’являється те, що для нас цінне, а дефіцит у інших сферах грошима не гаситься. Отримуємо досить нещасну дитину дорослого, що ніби чогось досяг, але життя так і не відчуває. Звісно в нього з’явиться нова модель: обміняти існуючий ресурс на все що хочеш. Спробувати купити. Але, якщо в дитинстві в тебе не було велосипеду, а зараз є Мерседес, то в дитинстві в тебе все одно не було велосипеду (тобто, внутрішній емоційний дефіцит не компенсується). Такий дорослий не може утворити здорові стосунки, просто тому, що емоційно він ще дитина або підліток, а для стосунків потрібні двоє дорослих. Тому, класична захисна позиція — вони мені не потрібні.
Це логічно, якщо ти не розумієш як щось добре отримати зі стосунків, ти їх свідомо чи підсвідомо визнаєш зайвими.
Не хочу стосунків — це не про самодостатність, це про травму.

Ще одна цікава модель, це «романтизація любові».
Запам’ятали ми з дитинства що сім’я — це любов (від батьків, з казок), що таке любов у підлітковому віці не дослідили, а одразу взяли шаблон отриманий в дитинстві, що «ось це і це — це ознаки любові» а «ось це і це — не її ознаки». Запам’ятали, що якщо «це любов», то потрібно утворювати стосунки, але фактично запам’ятали, це не про любов, а про ось ці ознаки, перелік яких склали.
І тут починається цікаве: щоб всі хотіли утворювати зі мною стосунки, потрібно мати такі якості, які викличуть відповідні реакції.  І хтось починає покращувати зовнішність, змінювати манеру поведінки, хтось стає маніпулятором, щоб отримати відповідні реакції.
Людина в певний момент часу знаходить такі реакції в собі, бачить їх в іншій людині і починає стосунки. Якщо за пару місяців чи пару років стосунки не розпались, за дитячим принципом «дружу з тим хто є»,  людин заходить у шлюбні стосунки. І ось тут щось сильно починає йти не так….. Суперечки, ревнощі, непорозуміння, дистанціювання. Потім починається ось це печальне «він/вона здається більше мене не любить», через те, що зникають ось ті ознаки «що є любов», виправдовування про «в нас кармічні стосунки/неземна любов».
І тут 2 цікавих моменти:
перший, це «ми не відчуваючи власної цінності». Вважаємо що цінні лише для тих, хто нас любить і ми в повністю залежному положені. Допоки партнер нас любить — ми цінні і стосунки є, коли партнер нас не любить, від нас нічого не залежить». Ми повністю зосереджуємось на «любові» партнера до нас. І нагадаю, що мова йде навіть не про любов, а про «вигаданий перелік її ознак».
От дівчата часто обурюються, що хлопець нічого не робить для утворення чи збереження стосунків, а потім каже «я ж тебе так кохав». Якщо це не маніпуляція, то мова про те, що хлопець у звичайній дитячій позиції, єдину свою цінність для вас він вбачає в тому, що  ви його любити, і якщо він не впевнений що ви його любите, не відчуває себе цінним і конкурентно здатним «навіщо я їй». І не потрібно тут кидатись доводити, що ви його любити, тому що для підтвердження йому потрібен певний конкретний перелік ознак, він тільки так «розпізнає/ідентифікує любов», а це може бути що завгодно, наприклад «ревнощі та істерики», «страждає — значить любить» і так далі.
Ось ця безглуздість з Тік Току, про те, що «чоловіки люблять одних, а одружуються на інших». Це не про чоловіків. Якщо ми не беремо виняткові випадки, коли є релігійні правила, традиції. політичні економічні інтереси родин, а от просто  звичайного хлопця. То така ситуація виникає виключно в одному випадку (давайте, виключимо маніпуляції): Чоловік у дитячій позиції, в людині він побачив перелік ознак що відповідають поняттю «вона мене любить», він цінний — він одружується, в іншій людині він не побачив перелік цих ознак і не відчув своєї цінності для цих стосунків. Все. Ось так просто.

Дитина ідентифікує себе за якимось переліком. І вбачає єдину свою цінність у стосунках в тому, що її кохають. Підтвердження коханню — відповідність переліку. Розумієте?
«Моя цінність зумовлена лише тим, люблять мене чи не люблять, де люблять сильніше там я цінніший». «Якщо ти мене не любиш, то мені тобі запропонувати немає чого», «Навіщо я тобі потрібен, якщо ти мене не любиш»Звичайна емоціно-незріла людина з дитячою моделлю поведінки.
Доросла людина знає свої цінності, впевнена в них. Знає, що віддає в стосунках. Від того, чи люблять її чи не люблять, її власне відчуття цінності не змінюється. Тільки чоловік у дорослій позиції, знає «що я можу тобі дати», і вважає свою пропозицію конкурентоздатною. А діти в підлітковому віці запам’ятовують, що повністю залежні від думки іншої людини, бо стають цінними лише коли їх люблять. Тому. людині-дитині з низьким рівнем внутрішньої впевненості і високим рівнем залежності від думки оточуючих, так важливо щоб «всі їх любили». Інакше не відчувають себе цінними.
І тому, вони не будують стосунки, якщо не відчувають залежності партнера від себе чи своєї залежності від партнера.