Якщо людина перебуває на достатньо високому рівні психологічного добробуту/благополуччя, то в партнерстві ми не можемо знецінити:
✅ її якості, бо джерело впевненості особистості внутрішнє, а не зовнішнє (незалежність від думки оточуючих),
✅ її ставлення до нас, бо це ставлення людини до її цінностей (ставлення до особистості, а не вигаданого образу)
Якщо ми відчуваємо, що не цінують наші якості — потрібно розібратись, чи цінуємо ми їх самі і чи дійсно співпадаємо з партнером по цінностях, якщо вони для нього не цінні.
Якщо нам здається, що не цінують наше ставлення, треба розібратись, чому наш вільний прояв себе важливий для нас лише крізь призму оцінки іншої людини? чого ми намагаємось заслужити і чому потребуємо схвалення.
Тобто, всі наші переживання з приводу знецінення нас чи нашого ставлення — викликанні нашими травмами, а партнер лише нам їх дзеркалить. Тобто, ми обрали партнера «не для щастя», а для досвіду. Щоб він потикав нас у наші травми, що стосуються нашої оцінки себе (Якостей) чи наших проявів (Ставлення). Стороння оцінка Якостей і Ставлення не робить нас більш чи менш цінними.
❗ Наша цінність незалежна від сторонньої думки, тільки від нашої думки і нашого ставлення до себе (кордонів, як ми їх вибудовуємо).
Єдина річ, яку по справжньому може знецінити наш партнер — це наші стосунки. Оскільки для існування здорових стосунків потрібні двоє. Стосунки -це наявність зв’язку між нами, що ми підтримуємо властивим нам способом.
З поміж 8 млрд людей ми обираємо ту чи іншу людину для встановлення зв’язку і починаємо у цей зв’язок вкладати притаманні нам енергії у зрозумілий для нас спосіб.
З часом, ми вчимось взаємодії саме з цим партнером і наші способи «вкладання» стають більш зрозумілими для партнера. Зокрема, так будуються комунікації в парі, коли люди спілкуючись починають краще одне одного розуміти і вивчають мову одне одного. Не змінюються, не підлаштовуються, не нав’язують, а вчать «нову» спільну мову. Не стільки вчать, скільки вдвох створюють. Тому навички «чути» і «висловлюватись прозоро» стають такими важливими.
У підтримку здорового обміну завжди вкладають двоє. І немає тут якогось об’єктивного вимірювання «по скільки вклали», зазвичай мова про динамічну зміну ролей донор/споживач.
І саме тут, будь-яким чином протрансльована фраза «цей зв’язок для мене не цінний» — стає знеціненням ❗
Зверніть увагу, що от саме зараз я не пишу про травми, які змушують нас жити з думкою «я нікому не потрібен/те що я роблю не цінують».
Якщо ми самоїди з параноєю, не варто це робити проблемою партнера, постійно вимагаючи від нього нових доказів цінності зв’язку і постійно знецінюючи його ж зусилля вашим «ти мене не любиш/ти не цінуєш/ти…..» Чому «ти», якщо це ви не розібрались зі своїми тарганами в голові? От хто там вас такому навчив до того сходіть і спробуйте йому життя попсувати, ваш теперішній партнер ні до чого.
Тож, зараз мова виключно про ситуацію, коли ваша самооцінка більш менш наближена до здорової і ви не робите партнера жертвою, усіх своїх попередніх невдалих досвідів.
Зверніть увагу, що оскільки саме стосунки реально можуть бути знеціненні, то саме ось тут важливо в першу чергу знайти спільну мову. Тобто, визначити за якими сигналами (словами, діями) кожен з вас розуміє, що стосунки/зв’язок досі має цінність для обох.
Пригадайте ось це все: Я пишаюся тим, що ти мій син. Я радий, мати такого друга. Дякуємо вам за партнерство. Як мені пощастило, що ти моя мама. Дякуємо, що обрали нас. Добре, що я вийшла заміж саме за тебе. Я радий, що ти була в цьому дні. Я рада, що ми змогли зробити це разом.
Ці фрази всюди, в офіційному листуванні, в маркетингових компаніях, у вітальних листівках, в жартах і мелодрамах.
І ці фрази надзвичайно важливі. В емоціях, у ввічливості, в лицемірстві, у офіційних протоколах.
З 8 млрд людей, ми обираємо саме цей зв’язок. І чим вище наш рівень свідомості, тим краще ми розуміємо важливість зв’язків і тому кожен наш наступний вибір зв’язку стає ще більш важливим і значущим.
Так,
✅ на нижніх рівнях свідомості ми обираємо через потребу і нестачу «а більше нічого було обирати», «а хоч щось мало бути», «а я без цього не можу»
✅ потім наш вибір стає більше схожий на дитячий «ой, хочу ось це», «ой, більше цього», «ой, хочу найкраще»
✅ потім на покупку/продаж «ось це корисно/ось це вигідно/ось це вартує»
✅ потім приходять перші усвідомлення «а на справді мені з цим краще чи гірше?»
✅ потім наш головний вибір — це ми самі і наш вибір залежить від того «що мені не нашкодить».
✅ а вже з наступного рівня і далі ми переходимо в дивну стадію «спокійно можу і без цього, але хочу, що б це було в моєму житті, бо воно робить моє життя більшим».
На кожному етапі з яких причин ми б не обирали, ми обираємо цінністю, вагою, значущістю.
Особливу цінність всьому цьому додає час. Час, який ми витратимо на «будь-що», ми б могли витратити на важливе. Тому, наші вибори стають ще більш усвідомленими і зрозумілими.
Наш вибір для нас важливий, а стосунки, це коли люди кажуть одне одному, що «вибір збігся».
Саме тому, ми всі так хворобливо сприймаємо, коли вибір збігся/а потім ні.
Тобто, коли для одного з партнерів ці стосунки втрачають цінність. В нас «відбирають» зв’язок, який ми визначили для себе як важливий, серед 8 млрд інших.
І абсолютно кожна людина в такій ситуації тим чи іншим чином задаватиме собі запитання: «тепер не цінні чи ніколи не були цінними». І якщо ці стосунки розпались, ну тут вже розпались. Зараз не про них.
Набагато гірше, коли стосунки продовжуються і людина в них починає задавати собі питання: «не цінні? ніколи не були цінними?». І це зовсім не обов’язково наслідок якоїсь травми (вище писала, що зараз не про них). Це наслідок того, що люди не вміють розмовляти, не вміють чути і найгірше — не вміють повідомляти про зміни, якщо вони відбулись.
❗Отож, перед тим як:
✅ продемонструвати сумнів щодо стосунків (і навіщо я за тебе заміж виходила/коли я влаштовувався до вас на роботу, мав іншу думку про компанію/з тобою я постійно кудись вляпуюсь)
✅ знецінити роль партнера в стосунках (ти поганий чоловік/ви погані батьки/за що мені такий син)
✅ порівнювати ці стосунки з попередніми чи паралельними (а от мій колишній/а от ми з мамою)
✅ демонструвати емоційну чи фізичну відстороненість/байдужість (удавати що все байдуже/що ви не чуєте/кричати відійди геть (прибери руки)/переїжджати спати на диван після сварки)
✅ уникати або обмежувати контакт (блокувати, кидати слухавку, не відповідати на дзвінки чи повідомлення)
✅ порушувати умови «контракту»/правила чи домовленості властиві чи погоджені для цього формату (зраджувати/перевіряти особисту переписку/виносити інформацію за межі стосунків/негідно поводитись)
✅ знецінювати увагу чи присутність людини (чого ти за мною ходиш/не пиши мені кожні 2 години/в тебе що своїх справ немає/відчепись)
✅ шантажувати розривом стосунків (усно чи фізично «зникаючи» з життя для демонстрації)
✅ декларувати неважливість розриву стосунків партнером (можеш валити куди хочеш/ніхто тебе не тримає)
та інше чудове, що вже напевно й самі пригадали,
❗просто перед цим усім подумайте: чи готові ви до того, що партнер одного разу повірить в те, що стосунки для вас не цінні?
Так, «залежний» партнер, якщо повірить, то почне випрошувати і заслуговувати (зазвичай ті, кому властивий тривожний тип прив’язаності: травма+відсутність відчуття власної гідності), але всі інші приблизно 65% населення незалежно від наявності чи відсутності травми розуміють не цінні для вас стосунки — як стосунки що завершились, або мають бути завершеними.
Як ви потім переконаєте, що стосунки цінні? Як партнер зможе знову повірити?
Знецінення = завершення.
Тож, не забувайте частіше казати близьким, партнерам і всім іншим у своєму житті на скільки для вас цінні і важливі ці стосунки, як ви цінуєте їх вибір і їх присутність, і не забувайте, що тільки дія — є підтвердженням.