Ви помічали, як неймовірно зближують спогади про те, як «ми були одне в одного у складний момент»?
Навіть, якщо в момент кризи ми не надавали одне одному якоїсь конкретної допомоги, сам факт «пройти разом» стає дуже важливим, бо людей поєднує спільна радість від «завершення».
Якщо людина була просто десь поруч, підсвідомо ми думаємо, що якщо були в однакових складних обставинах, а потім вони завершились, то інша людина розуміє і розділяє нашу радість.
Радість — об’єднює. Сучасна наука пояснює це досить просто: в момент радості виділяються гормони і мозок будує асоціативний зв’язок, пов’язуючи наявність людини з радостями. Тобто, пережити разом радість від ситуації чи радість від завершення кризи, це залишити в мозку асоціативний зв’язок: людина=радість. І через багато років, при випадковій зустрічі активується саме цей зв’язок. Ми раді бачити людину, але насправді, наш мозок просто переживає той момент радості.
І зовсім інша річ, коли складну подію люди переживали не просто поруч, а разом. Тобто у форматі взаємопідтримки.
Навіть, якщо це спогад рівня «як ми в п’ятому класі разом втікали від хуліганів». І от якщо втікали не просто поруч, а саме разом — це зв’язок на все життя. І це одна з причин, чому деякі філософії наполягають на тому, щоб не заважати реалізовуватись кармі людини (не рятувати), оскільки «ти береш відповідальність за чуже життя і життя поєднуються і ти відповідальний за все хороше і погане, що людина потім зробить».
Насправді життя людей, що рятують життя — поєднані ще до факту виконання дії. Наприклад, лікар, що рятує життя пацієнтів, від початку і до народження «пов’язаний» з долею цих людей. На вищих рівнях тонких планів. Це явище інколи називають «правом янгола-охоронця» чи правом «божественного опікуна», «земним янголом», в різних традиціях по різному, але сенс в тому, що істоти тонких планів не можуть реалізовуватись фізично у нашому світі, тому потрібна людина, через яку відбудеться така реалізація. Не помічали, що лікар, який рятує життя може жити в сусідньому під’їзді від пацієнта, а може жити в іншій країні? І якщо такий план, то в потрібний момент часу вони зустрінуться незважаючи на відстань. Не має відстані на тонких планах і часу в нашому людському розумінні. Є люди, через яких реалізовується «право на втручання». (Практики ж пам’ятають про запит на «дозвіл на роботу»).
Зверніть увагу, що зв’язки цього втілення (емоційні, фізичні, ментальні) тут не важливі. Лікар, людина що витягла з пожежі чи відштовхнула з падаючого каміння. Не має значення, навіть, хто ця людина. Це може бути наша перша і остання зустріч, крім того, це може бути дуже опосередкований «порятунок», наприклад: хтось колись сказав, що от той готель поганий, через 5 років ми випадково пригадали і не обрали цей готель, а він згорів в момент нашого потенційного перебування. І зараз мова не про те, коли нам кажуть «ти туди не ходи, бо там небезпечно», навіть дуже безпечні місця можуть містити загрозу для нас, або дуже небезпечні бути безпечними. Тут власне мова про сформовану подію загрози саме для нас.
Зв’язок з людиною, що нас врятує ментально, емоційно чи фізично, визначено, задовго до усіх ситуацій. І так само як в нашому житті наближається критична ситуація, так само ми йдемо до зближення з тією людиною невідомими дорогами.
Люди, які нас рятують в кризу — ніколи не випадкові.
Це «свої» просто іншого рівня зв’язку.
Тож люди, які проходять кризу у форматі «взаємодопомоги» — це «свої» які зустрілись, зокрема для того, щоб підтримати одне одного, тобто «полегшити» проходження кризи, що містила фізичну, емоційну, або ментальну небезпеку.
От і виходить, що в таких людей 2 рівні зв’язків: ті що стосуються цього втілення і ті, що з вищих планів. Тому, наприклад, буває так, що у житті ми з людиною не те щоб не близькі, а навіть трохи недолюблюємо одне одного, а разом потрапивши в кризу допомагаємо одне одному, це потім назвуть: «прагнення до спільного виживання», але все набагато цікавіше.
Річ у тому, що «свої» верхніх рівнів здатні «підвищувати вібрації одне одного». Це ніби активується пам’ять тих прошарків, на яких вони пов’язані. Зокрема з цим пов’язаний той дивовижний ефект, коли людина, що опиняється на межі життя і смерті потім переосмислює багато що і змінюється. Взаємодія полів «розпаковує» потенціал верхніх рівнів. і в залежності від того, що в людини з нижніми тонкими планами вона більш чи менш відчує цей вплив. От у випадку, коли неприємні люди «рятують» — це класика того, що живуть вони не за своїм призначенням тому не співпадають на вібраційному рівні цього втілення.
Отже, дивіться скільки чудових людей є в нашому житті:
Ті, з ким в нас була спільна радість і кожна зустріч — це повернення в емоцію
Ті, з ким ми «дотягнули до завершення» складної ситуації і кожна зустріч повертає нас у радість/полегшення.
Ті, хто допоміг нам у найскладніший і найтемніший час, повернувши надію, впевненість, рівновагу, здоров’я чи життя — зустрічі з цими людьми, активують «пам’ять» тих рівнів, які містять максимально високі вібрації та інформацію про план Душі (тому, до речі відчуваємо натхнення та більш спокійну, але глибшу радість)
Ті, з ким ми були не просто поруч, а разом, тобто «підтримали одне одного» — це синхронізація на тих рівнях де ми «свої» на максимально високих вібраціях і ця синхронізація завжди змінює наше життя на краще.