Покаюсь, довгий час була впевнена, що якщо інфантилізація — це своєрідний тренд останніх 100 років, то з цим терміном все зрозуміло, безліч інформації про природу явища і всі його або розуміють, або легко знайдуть інтерпретацію. Моя помилка.
Переважна більшість інформації «для широкого загалу» — це певною мірою результат цього тренду.
Давайте трохи з цим розберемось.

Звідки виникла тема допису.
Теорії Духовного розвитку кажуть про те, що потрібно вміти радіти моменту, жити тут і зараз і відчувати і вміти проживати власні емоції. У відповідь на що «дорослі суворі чоловіки» відповідають, що «оце так виховують інфантилів, бо дорослий чоловік має…….»

І ось це той момент, коли «до школи» вже хочеться викликати батьків оцих «дорослих і суворих» і пояснити такі прості речі, як, наприклад:

«беземоційність, замкнутість і відгородженість» яку люблять імітувати підлітки, що здаватись дорослими — це імітація шизоїдної поведінки,

«гіпервідповідальна дитина» — це не привід пишатися, а підстава піти почитати книжок по дитячій психології, щоб дитина потів в 30 не намагалась прожити дитинство, якого в неї не було, «намагатись виховати із сина примарний образ чоловіка, який в голові матері  і обмежити його  рамками: що має чоловік» — це фіксація у позиції невідповідності (я не відповідаю)», «подорослішай»- взагалі ні про що не каже дитині і підлітку, крім того, що б «повторити шаблони поведінки батьків такими, як він їх бачить».
Людина що живе через позицію «маю і мушу» не більше доросла, ніж та, що живе через позицію «я хочу».

Поясню різницю (примітивно):
— Я так зараз хочу/відчуваю ось так і роблю — Дитяча позиція
— Я так роблю, бо маю так зробити — Домінація внутрішніх батьків
— Я так роблю, бо так відчуваю для себе правильним — Доросла позиція.

— Не виконую обіцянку — дитяча
— Виконую обіцянку, бо навчили, що так правильно — Домінація внутрішніх батьків
— Виконую обіцянку, бо вважаю це правильним — Доросла позиція.

Зрозумійте, є наука психіатрія, а є блогери які спрощено і узагальнено переповідають так, як зрозуміли певні фрагменти цих знань, є наука астрологія, а є ті хто вільно інтерпретує шматочки з неї.
Блогери, можуть підняти теми, висловити думку, поділитись досвідом — але вони не є підбіркою аксіом та істини, вони не освіта, а як то кажуть «загальний розвиток».

Окремі риси інфантильності (елементи інфантилізації) можна знайти в кожній людині.
В усіх.
І от ті хто цього не готовий визнавати — перші хто в дитячій/інфантильній позиції.

Дорослий на те і дорослий, що спокійно бачить все в собі, приймає і сам вирішує що з цим робити.

Тепер по фактах
Інфантильність — сповільнений, не відповідний віку розвиток особистості у різних її аспектах. Відсутність здатності до відповідних  віку реакцій.
Мова про вікові особливості формування особистості. Це історія про те, як ми дорослішаємо і чому вчимось в процесі дорослішання.

Чим поведінка дитини відрізняється від поведінки дорослого?
Наприклад (дуже спрощено, але відповідно до науки):
Соціальний розвиток:
Інфантильна поведінка: Залежність від дорослих, бажання уникати відповідальності (не розуміння поняття відповідальність) нездатність приймати важливі рішення, нездатність до самостійного вибору.
Доросла поведінка: Здатність приймати відповідальність за власні дії і рішення. Дорослий здатний до самостійності, незалежності у виконання ролі в суспільстві.
Емоційний розвиток:
Інфантильна поведінка: В інфантильній поведінці може бути більше проявів негативних емоцій, таких як капризи, образи, роздратування,  і т.д. Дитина часто не вміє ефективно керувати своїми емоціями.
Доросла поведінка: Доросла поведінка, навпаки, виражається в більшому контролі над емоціями. Дорослий навчається адаптуватися до різних життєвих обставин, керувати стресом і виражати свої почуття адекватно і конструктивно.
Когнітивний (мислити) розвиток:
Інфантильна поведінка: Діти зазвичай мають обмежені когнітивні навички і здібності, тому інфантильна поведінка може бути пов’язана з обмеженим розумінням світу і обставин.
Доросла поведінка: Дорослі зазвичай розвивають більш складні когнітивні навички, такі як аналітичне мислення, планування, прийняття рішень і адаптація до складних ситуацій.
Відповідальність:
Інфантильна поведінка: Діти несуть меншу відповідальність за свої дії і зазвичай мають дорослих, які доглядають за ними та приймають рішення за них.
Доросла поведінка: Дорослі приймають відповідальність за свої дії і рішення, а також за наслідки цих дій. Вони мають свободу вибору і зобов’язаність виконувати свої обов’язки.

Отже, інфантильна (дитяча) поведінка і доросла поведінка відрізняються за рівнем розвитку в різних аспектах, таких як соціальний, емоційний, когнітивний розвиток та відповідальність. Ці різниці базуються на наукових спостереженнях і вивченні розвитку людини.

І де тут скажіть мова про чоловіків і жінок? Де тут про поняття ПОВИНЕН?

Доросла поведінка це коли ми здатні (здатність) поводитись відповідно до планового розвитку відповідно віку. В нас з віком змінюються ролі у суспільстві і форми взаємодії із зовнішнім світом, тому нам просто потрібні нові навички для виконання нових функцій. І це не про «ідеального чоловіка», не про «рівень духовного розвитку», не про «наукову фантастику». Це про те, що і у чоловіків і у жінок до певного віку мають сформуватись НЕОБХІДНІ для життя навички.

Якщо мати  в свої 30 років знаходиться в інфантильній позиції і намагається навчити сина 12 років «дорослості» — отримаємо за віком дорослого, але емоційно незрілого, чому? Бо замість того щоб сформувати власну «здатність», розвинутись, навчитись, «слухняний» підліток іде по інструкції. Думати не треба, навчатись не треба, треба робити так як сказали. І не обов’язково мама. Міг сказати батько, друзі (оточення) значущі дорослі. Розумієте? Виховання таке: або через відповідність «ти маєш відповідати» або через метод «покарань і заохочень».

Хоча ж всі вже знають, що виховується дитина через приклад, в емоційно — сприятливому для розвитку кліматі, через спроби і помилки, в обставинах, де завжди відчуває підтримку дорослого, а не обмеження.

Отже, інфантильна людина (як ми вже знаємо, байдуже якої статі), це людина, яка демонструє дитячі моделі поведінки: постійно на всіх ображається, або усіх звинувачує, уникає відповідальності за наслідки, чи зовсім не розуміє цього поняття, не розуміє понять цінності і кордони, не має прагнень чи планів, демонструє спонтанну поведінку (не вміє керувати емоціями), не має навички здорових комунікацій тощо

Але, є інший бік питання, так звані «звернення» до дитячої поведінки. Тобто, коли дорослий не керується своїми дитячими моделями поведінки, а «звертається» до них. Тобто, не відмовляє Внутрішній дитині в праві на існування, а сприймає її як елемент емоційного здоров’я.
Уолт Дісней — класичний приклад, дорослий, що використав «дитяче» сприйняття світу.
Марк Цукенберг — також з елементу «підліткової гри» зробив дорослий бізнес.
Дитяча здатність до відкритості і щирості переживань чудово сублімується в сексі, покращуючи якість сексуального життя.
Необмеженість нормами і шаблонами (Батьків) дає творчі нестандартні ідеї і яскраво проявляється у мистецтві.

Відчувати «як дитина» і розуміти відчуття «як дорослий»,  мати нестандартне, як в дитини мислення і оцінювати ідеї раціонально як дорослий — це звичайні показники емоційного і ментального здоров’я.

Тож, я вам пропоную навчитись добре розмежовувати поняття:
«інфантилізм»/»інфантильна поведінка» — як сповільнений розвиток особистості в різних сферах (є навіть медичне інфантилізм, по відношенню до повільного розвитку систем організму). Інфантильними ми можемо називати людей лише стосовно певної сфери, і лише відповідно до певного віку. Особистість дорослого має завершити своє формування у віці 24 — 25 років. Саме в цей час ми говоримо про те, що в людини має бути сформована здатність самостійно виконувати соціальну роль, проживати і демонструвати емоції в обраний нею адекватний до обставин спосіб, розуміти повну свою відповідальність за все, що відбувається у їх житті, мати навичку досягнення домовленостей і дотримання зобов’язань, планувати і аналізувати.

А є те, що ми називаємо проявами «дитини», відкритість до всього нового, здатність переживати багато емоцій, допитливість, щирість. Дитина ніби постійно грає і це її спосіб пізнання світу. Дитина щира, легка і не обмежена соціальними стандартами.

Простий приклад: якщо хлопчика почати занадто рано ставити в позицію дорослого, в дорослому віці він може шукати собі забавок: «з хлопцями пограти в футбол», «подуріти в басейні», «розібрати машинку». Чоловіки відігрують це з друзями або дітьми. І це прекрасно. Це не відхилення і не захворювання. Це — «недовідчував» світ в дитинстві. Це про зміцнення емоційного здоров’я.  Це жодним чином не впливає на те, чи розвинуті в нього здатності до прийняття рішень чи ні. Набагато гірша ситуація, коли пафосний, серйозний і стриманий — він без поняття чого хоче завтра і намагається нічого не обіцяти, бо рідко виконує. Тут ані зрілості, ані надій на покращення.

Жити в моменті, відчувати момент, насолоджуватись моментом — це чудові розвиваючі здатності, що наповнюють життя сенсом і вони жодним чином не суперечать навичкам дорослого. Це просто інші навички.

Ще одне слово: Рефлексія. Це слово із дорослої науки психології. І це слово про те, що людина думає над тим «що вона відчуває, чому це відчуває, як вона це відчуває». Це той інструментарій через який відбувається і духовний розвиток. А через заборону відчувати і через «чоловік має» нічого не відбувається окрім травм, зруйновних життів і стосунків.

Ще раз наголошу: ознаки дорослої особистості однакові для жінок і для чоловіків. І якщо у віці 24-25 років ми говоримо про відсутність здатності (навичок) дорослої особистості ми кажемо про інфантильність (сповільненість розвитку) і Життя з дитячої позиції (невміння самостійного виживання і побудови здорових стосунків). А коли людина «ходить в дитинство» за ідеями, натхненням, емоціями — це цілком нормально.