Є в нас людей така народна забавка — «не дивитись на людину».
Тобто, ми бачимо певний фізичний об’єкт, швиденько домальовуємо до нього риси характеру, моделі поведінки і все таке інше. Ігноруємо усі підтвердження помилковості нашої картинки, згодом починаємо вимагати чи випрошувати відповідності, потім ображаємось/розчаровуємось через невідповідність і з дуже розумним виглядом повідомляємо собі що «але ж серце відчувало/інтуїція підказувала», що щось не так.
Звісно не так і ви це добре бачили. Бачили, не відповідність вашої ілюзії реальністю. Просто мозок вже вчепився за комфортний для нього шаблон і вимкнув функцію «аналіз» на все, що йому заважало «ось так бачити». Ми так постійно робимо і з людьми, і з ситуаціями і з речами.

Але, є і хороша новина. Бачити людину — це навичка, яку можна в собі розвинути. Тобто, як би дивно це не звучало навчити мозок думати.
Звісно, для цього, вам знадобиться знати чого ви хочете насправді і навчитись собі довіряти. Більшість «проколюється» саме на цих етапах.

А от щоб «побачити» є безліч інструментарію.
Наприклад, як казали наші бабусі «перед тим як одружуватись — поклейте разом шпалери». Про що мова.
У звичних для людини обставинах і діях завжди будуть домінувати шаблони, напрацьовані і відпрацьовані роками. От звикли ми щось робити на роботі і в нас є набір шаблонів як ми це робимо. Це зона наших навичок і талантів. Але, якщо нам трапляється незвичне завдання — в нас немає готового шаблону і ми змушені його «збирати»: підтягувати сюди знання, інший досвід, дитячі травми, рівень впевненості в собі. Тобто, перезібрати маленьку модель нас самих, що впорається з цією ситуацією. І саме в такій ситуації ми можемо побачити про людину надзвичайно багато. Це зона росту.
Розумієте, якщо людина звикла підтримувати стосунки листуванням чи відеозв’язком вона вже буде певним чином майстром епістолярного жанру або відеорежисером. Починаючи від стандартних смайлів і мовних модулей до правильно виставленого світла і ракурсу камери. Якщо людина вже десятки разів збрехала про якісь обставини свого життя, в 11 раз вона це повторить з такою впевненістю, що навіть не запідозриш, якщо людина постійно «стрибає» з відносин у відносини, в неї будуть свої моделі «органічної взаємодії» незалежно від того, чи щирі вони чи маніпулятивні і тут теж не підкопаєшся.
Щоб «побачити» потрібні незвичні обставини, запитання, реакції.
На роботі — це завдання, яке людина раніше не виконувала, в особистих стосунках це побачення незвичного для людини формату, чи незвичні запитання чи просто ситуації, які не трапляються з людиною кожного дня. І зараз я не кажу про синтетичні маніпуляції у форматі «зажини його в куток», ситуації, обставини, теми для розмови можуть буть екологічними. Наприклад, разом спланувати і з’їздити у відпустку, запропонувати щось несподіване, чого раніше не планувалось (прямо зараз йдемо в театр чи їдемо в ліс), незвичайне прохання «будеш проходити повз книгарню купи книжку». Таким чином ви дізнаєтесь про людину і способи її взаємодії набагато більше ніж з усіх шаблонів. Головне мати бажання побачити.
наприклад, молодята багато сваряться перед весіллям і «списують» все на нервування, хоча насправді, вони просто в зоні росту (незвичних обставинах) і тут добре видно формат взаємодії, але весілля вже заплановане і треба мати багато сміливості, щоб скасовувати, а потім, через десять років шлюбу хтось з них скаже «боже, як я міг/могла 10 років прожити з цією людиною». Ну, тому що — підготовка до весілля — це зона росту, там все видно, особисті якості зокрема. Потім люди живуть разом і конфліктують, це всі радісно називають «притираємось», хоча це теж зона росту, згодом в людей відпрацьовуються певні шаблони поведінки, що ніби «задовольняє» обох і це називають «притерлись», хоча це така собі адаптована звичка. Так утворюється пара абсолютно нестійка до криз. Тому, що при кожній зміні обставин вони знову потрапляють в зону росту — де стає помітною несумісність і знову скандал. Тобто, все що не вписується в стандартні шаблони — стає скандалом і образою. Згодом, скандал вже також стає шаблоном і його відтворюють навіть не завжди там де потрібно. От і виходить, що така пара буде максимально зорієнтована на стабільність і сталість (щоб нічого не змінювалось), бо будь-яка зміна — це скандал, навіть якщо зв’язок і не зовсім прозорий. А сталість, як ми знає не дає розвитку.
Якщо ви плануєте прожити з людиною більше ніж 2 тижні ви повинні розуміти, що зміни постійні і не стільки важливо які в людини вже є шаблони, а який її метод утворення нових. через істерику, через вимогу, через страх, хтось взагалі втікає і від ситуації і від відповідальності за неї. А комусь складно, незвично, але людина розбирається, вчиться, розвивається. От і знову прийшли, до того, що в людей мають бути однакові цінності, однакове розуміння понять радість насолода і розвиток. Тоді, співпадатимуть і очікування по утворенню шаблонів і уявлення про сам шаблон і роки спільного життя не руйнуватимуть стосунки, а зміцнюватимуть.