«Людина росте, коли закохується у щось недосяжне». Чули таке?
Мається на увазі, що любов до людини, яку ми вважаємо кращою за себе, мотивує нас стати кращою версією себе і таким чином ми стаємо кращими.
Стати кращим заради когось… страшна річ, я вам скажу.
Єдина людина, заради якої варто стати кращим — це сама ж людина.
А все решта зводиться до двох варіантів: ми удаємо те, що нам не властиве, фактично створюємо ілюзію/удаємо/намагаємось здаватись або прагнемо «відповідати» очікуванням іншої людини.
Інша людина може вас надихнути своїми рисами. Знаєте, коли все життя живеш зі своїми страхами і обмеженнями, з радостями викликаними чужими схваленнями, тобі немає з чим порівнювати і тому навіть може здаватись все нормальним і чудовим. Ти просто не знаєш, що буває по іншому.
А потім з’являється хтось і тобі хочеться бути таким самим вільним, таким самим щасливим, чи таким самим «легким» — для себе. І правильно — лише так.
А коли ми вважаємо кращим те, що нам здається буде відповідати «рівню», «запиту», чи висловленому очікуванню іншої людини — це дорога в нікуди. Знаєте, як хлопчаки у підлітковому віці: стати таким сильним/розумним/багатим, щоб бути гідним/відповідним/прийнятим. Це все про «бути зручним». Запит людини — це тільки її уявлення про світ і в жодному разі не показник того, що добре і правильно для нас. Час згаяний на досягнення відповідності — це час вкрадений у свого життя.
І якщо вам кажуть, що зміняться заради вас — пам’ятайте, що це або відверта брехня, або дорога в нікуди. Людина повинна прагнути змінитись заради себе. Вона для себе повинна відчути, що ось так їй погано, що ось так навколо неї не такі люди яких би вона хотіла, що ось так, вона займається не тим, що їй подобається, що ось так, вона постійно не в таких стосунках, які приносять щастя. І захотіти змінитись так, як це буде правильно для неї.
Не вимагайте від людини змін заради вас чи заради ваших стосунків. Не намагайтесь зробити людину зручною саме для вас, не намагайтесь шантажувати розривом стосунків. Увесь сенс в тому, що ми або приймаємо людину повністю і цілковито, або не приймаємо — ось це наше право, і на цьому, наші права стосовно іншої людини закінчуються. Територія компромісів у стосунках — ні в якому разі не особистість, а лише поведінкові моменти. Тобто. фіксуючи свої кордони, ми можемо повідомити як з нами можна, а як ні. Наприклад, «я не терплю крик, не кричи, будь ласка», «я не терпітиму зраду, тому обирай і не забудь повідомити про зміну вибору». Але, як і що людині відчувати, як і що думати і що їй робити у межах її кордонів — це справа людини.