Так, але ні.
Інші ставитимуться до нас так, як ми ставимось до себе. Якщо бути зовсім точною, то: так, як ми відчуваємо своє ставлення до себе.
Річ у тому, що наше ставлення для себе — це ніби певний еталон «нормального» для нашого мозку. Ми всіх порівнюємо з цим еталоном і обираємо в своє оточення тих, кого відчуваємо як цей еталон.
Уявіть, що всі, ким ви себе оточуєте, не мають власної волі, а як тінь чи віддзеркалення повторюють ваші дії. А якщо зовсім точно, то те, чим ви ці дії відчуваєте.
І ось це ваше постійне «я для нього/неї все, а він/вона мені не так само» — це питання не до іншої людини, а до вас. Питання як, чому і для чого ви обирали цю людину. Ставитись до нас інакше можуть лише ті люди, яких ми не обирали, вони проходять повз, намагаються зайти в наше життя, а ми від них або відгороджуємось або втікаємо, бо їх ставлення до нас не відповідає нашій внутрішній нормі.
Ви всі пишете про любов і турботу про партнера, який з вашої точки зору поводиться як «свинюка». А я повторюю, що в нас немає зобов’язання поводитись щодо інших так, як вони очікують чи так, як вони поводяться з нами. З іншою людиною ми поводимось лише так якими ми є.
Припустимо, ви турбуєтесь про людину. Очікуєте турботу у відповідь. Так не працює. Почніть турбуватись про СЕБЕ так, як хотіли б щоб про вас турбувалась людина і приймайте цю турботу від себе. От собі для початку почніть дякувати за турботу і радіти тому, що ви турбуєтесь про себе.
Ваші свідомі і несвідомі механізми сприймуть це як новий шаблон «нормальності» і або почне віддзеркалювати поведінку ця людина, або ви «притягнете» з простору іншу людину під змінений шаблон «нормальності».