Цінувати — демонструвати визнання таким, що відповідає цінностям.

1. Ми визначили свій перелік цінностей. Його неможливо придумати, лише визначити, він існує незалежно від нашого визнання.

2. Ми докладаємо зусиль до збільшення кількості цінного в нашому житті. Цінність — ніби наш власний закон. Починаємо з себе, напрацьовуємо в собі певну якість, що відповідає цінності (тип енергії), вчимося відчувати вібрації цієї енергії, бачити в яких подіях, речах людях вона проявлена. 3. «Скидаємо» як баласт ті свої страхи, які заважають нам проявляти цю енергію в світ.
4. І ось ми починаємо транслювати її у зовнішній світ, збільшуючи її кількість у своєму житті і вигляді матеріальних проявів: людей, обставин, подій.
Тобто, цінувати ми вчимося до зустрічі з подією чи людиною, в події або людині ми лише знаходимо цю енергію, знаходимо матеріальне відображення своєї цінності.

Якщо ми знаходимось в стратегії «збільшення цінності» у своєму житті ми намагаємось притягнути і залишити цю подію чи людину у своєму житті, демонструючи визнання цінності, наприклад, через повагу. Фактично, голосніше починаємо казати «це для мене цінне» щоб отримати «відгук».

Якщо вам здається, що хтось вас не цінує, справа зовсім не в вас, а в тому, що людина не бачить в вас своєї цінності. Можливо, в вас її немає, можливо, ви її не транслюєте, не стверджуєте дією, не демонструєте. Можливо, людина не знає своїх цінностей, або не стверджує їх і не демонструє.

Найчастіше, це питання задають в контексті «я роблю і це і це, а він (на роботі чи в сім’ї, не цінує». Давайте по прикладах

Намір
Якщо ось це і це ви робите задля того, щоб «зацінили» — це неоголошена угода. Ви не транслюєте цінність, вам потрібна зумовлена радість. Тобто, ви виконуєте дію, щоб отримати схвалення і досягти якоїсь своєї мети (підвищення на роботі). Я багато працюю, щоб мене підвищили, але цього ніхто не цінує. Підвищення — це не цінність. Назвіть речі на ім’я: соціальний статус, рівень прибутку, матеріальна незалежність. Працюйте задля збільшення цінності, і якщо ця робота не має відповідної перспективи — завтра вам зроблять іншу пропозицію. В вас має бути енергія і вона притягне зовнішні обставини.

Не цінність
Ви можете зробити все, але якщо це не відповідає цінностям людини, воно може бути приємним для неї, але недостатньо цінним. Не збігатися із цінністю.Ви можете провести казковий вечір у казковому місці, але якщо ваша цінність не враження, а скажімо «познайомитись нам з власником готелю», то весь цей вечір не буде для вас цінним,якщо ви не отримали того, що відповідає цінності.
Не знання своїх цінностей і відсутність декларації
Хоча, робота з цінностями — це інструмент третього рівня свідомості, нажаль, багато людей не знають своїх справжніх цінностей і ще менше намагається їх примножувати. Зазвичай, так поводяться емоційно — незрілі особистості (інфантильні). Класична ситуація для підліткового віку. Підлітки рідко знають. що для них цінне і не відчувають себе впевненими, щоб демонструвати цінність. Таким чином знецінюючи власні цінності » недостатньо цінні, щоб їх демонструвати», стають ще менш впевненими у собі, оскільки цінності — це ми і знецінюємо ми себе. Знаєте цю дитячо-підліткову гру, коли подобається дівчинка, але буду робити вигляд, що мені байдуже, або навіть удам, що вона мене дратує»? А потім дівчинка переїжджає з батьками у інше місто і хлопчик відчуває себе ще менш впевненим, бо втрати вчать боятися втрат (формується ще один великий страх), а втрата цінного — це втрата. Ось так і дорослі вчиняють з власними цінностями — це результат високого рівня внутрішньої невпевненості. Це ще одна чудова і безглузда гра, удавати байдужості, щоб імітувати впевненість, поглиблюючи власну травму і зменшуючи рівень внутрішньої впевненості. Тобто відсутнє ось це «Я людина. Я існую. Я маю право відчувати отримувати проявлятись І я дозволяю собі відчувати, отримувати проявлятись»

Відсутність умов для навчання
Якщо підліток отримує від батьків все, що відповідає його цінностям, в нього не розвивається навичка «напрацьовувати/здобувати/формувати». Тобто, людина не вчиться розвивати цінність в собі і потім транслювати її на зовні. Не розвиває в собі тип енергії, а звикає його отримувати зовні. Наприклад, залюблені з усіх боків діти рідко вчаться будувати любов в собі і транслювати її. Так само з матеріальними цінностями, подорожами, інтересами. Наприклад, з дитинства вся увага привернута до людини, тобто формується стереотип «це нормально». Людина не докладала зусиль до привернення уваги, тому не відчуває цю увагу цінною, навіть якщо це її справжня цінність. І потім людина ось це все : любов, увага, матеріальні цінності тощо — сприймає як «нормальне» і, наприклад потім у шлюбі може тільки «вимагати», але не транслювати цінність. «В мене це було завжди воно моє, а ти не даєш» і замість цінування отримуємо претензії. Просто нема або визначення цього як цінного чи немає навички формувати це спочатку в середині себе, а потім транслювати.
І навчити або змусити людину цінувати — неможливо, тому що цінувати — це в першу чергу «відчувати цінність». Тобто Людина має мати для себе 2 дозвіл «Дозвіл відчувати» і «Дозвіл проявляти».
Якщо вам здалось що 2 виховні розмови навчили людину відчувати — вам здалось. 2 розмови навчать людину поведінці, що властива тим хто демонструє цінність. Людина робитиме, але не відчуватиме. Така собі лицемірна ввічливість. А от цей процес: визначив цінності, навчився їх декларувати, визначив, що ви носій цінності, декларує це вам — він займає час і не буває миттєвим. Людина може пройти цей шлях, але, зазвичай, не бачить мотивації «напружуватися» бо не розуміє як це працює. І що справа тут зовсім не в вас, а в тому, що не декларація цінностей це знецінення себе і свого життя.