Знаєте, усі ці вислови героїв фільмів, крилаті висловлювання відомих людей, мемчики з соціальних мереж.
Нашому мозку подобається те, що резонує з вже наявним досвідом. Він шукає не нових знань, бо утворювати нові нейронні зв’язки — це робота, він вишукує підтвердження/виправдання/підтримку. І така цитата здебільшого фіксує нас у вже наявній картині світу.
На більш високих рівнях розвитку свідомості, такі фрази можуть стати трігером, тобто витягти приховані у підсвідомості знання, в потрібний момент.
Але у жодному випадку вирвані цитати не вчать самі по собі, навіть. якщо вони дуже глибокі і розумні.
Покажу на прикладі: ми не несемо відповідальності за життя, дії, добробут, емоції і думки інших людей.
Це чистісінька правда. Ми не зобов’язані. Більше того, намагання «постійно рятувати» і «робити як краще для людини» — це Пиха, зверхність. Ми вирішуємо, що краще за людину і Всесвіт знаємо, як для неї краще. Ми вважаємо людський мозок більш ефективним за план душі. в житті іншої людини ми можемо лише слідувати за іншою людиною, але ніколи не намагатись тягти її по її власному життю. Ми попутники, а не засіб пересування одне для одного.
Але, на жаль, цю ж цитату мені доводиться чути на консультаціях в різних контекстах. Спотворених.
Наприклад,
Людина, що жорстко критикує інших, каже «я кажу правду, а те що вони ображаються — це їх комплекси».
ні, є відповідальність за слова, за намір цих слів, є особисті кордони людини, є право людини не вислуховувати «точку зору» іншого тощо.
Людина, що не допомагає батькам похилого віку, каже «я не несу відповідальності за їх життя».
ні, якщо мова про непрацездатних батьків, які не алкоголіки і не садисти, то «покинути в скруті чи хворобі» — це злочин.
Людина, що уникає відкритого обговорення проблем в парі, каже «хай думає, що хоче, я не відповідаю, за те. що вона думає».
Ні, стосунки — зобов’язання обох, і чесний діалог, це не для партнера, це для стосунків і зв’язку.
Людина, що образила близьку людину і мовчки дистанціювалась, каже «я не можу за всіма бігати і всіх заспокоювати, в мене є інші справи».
Ні, якщо в сторонньої людини якісь переживання ми не зобов’язані долучатись, якщо емоційні переживання в близької людини — ми автоматично залучені за зв’язком емоційної близькості (якщо вона є), але якщо такий емоційний стан людини викликали саме ми, а не її надумана травма — то це цілковито «наша проблема», бо це наша відповідальність за наше життя і наші дії. Не підтримати людину, що схлипує над сумним фільмом чи розбитою чашкою, чи своїми переживаннями — це просто про той рівень емоційної близькості який існує в парі, в усіх він різний і поняття нормальності тут «розтягнуте», а не підтримати людину, «схлипування» якої спричинили саме ви — це питання не близькості чи «особливих статусів», це питання людяності і відповідальності.
Людина, що «йде по головах» до мети, каже «я не винний що вони лузери, я будую своє життя».
Ні, напад на іншу людину — це завжди напад. Якщо інша людина просто вміє щось гірше вас, рухається повільніше вас — це дійсно її справа і її життя. Але, якщо ви завдаєте навмисної шкоди, задля досягнення власної мети — це цілковито ваша відповідальність.
Людина, що легко утворює стосунки, не маючи на них довготривалих планів каже «я нічого нікому не обіцяю, а що вони подумали — це їх проблеми».
Ні, чесність декларації наміру — це ваша відповідальність, не декларація наміру — не чесна угода від самого початку, а хто там що думав чи не думав — це вже просто наслідок.
Людина, що мовчки йде з тривалих стосунків каже «що тут незрозумілого, всі бачать, що все погано, я не маю нічого доводити чи пояснювати».
Ні, відповідальність у стосунках передбачає не тільки чесний «вхід» але й чесний «вихід» і так само як «я не скажу, але буду так поводитись, щоб покинули мене» — це підліткова не продуктивна модель, так само й «тут все зрозуміле» — так само. Стосунки, які були, а потім якось самі «зійшли на нівець» — це стосунки, що завдаватимуть страждань багато років, тому фінальне «Прощай» має бути і бути чесним і прозорим з обох боків.
Людина працює в компанії, розуміючи, що продукт або послуга компанії шахрайські, або наслідок «хвороб» людей (наркотики, наприклад) і людина каже «я не несу відповідальність за те, що вони купляють, може мені ще думати, хто з них жадібний і не працювати в компаніях, що дають знижки»
Ні, навіть продаючи столовий посуд ми не можемо знати, чи не вб’ють людину цією тарілкою. Але, якщо рівень прибутку компанії залежить від підвищення рівня «захворюваності» і не спричиняє до його зниження (як ліки) — це зумисне спричинення страждань.
Це от те, що на поверхні в пам’яті, але пригадувати можна дуже багато. Думаю, логіка зрозуміла. Ми живемо у великій системі. Тобто, у великому контексту. Вирване з контексту — не може бути знаннями.